Дякую, Валеріє Олексіївно
Вона – перша жінка на цій посаді.
Вона – прийняла Нацбанк у той час, коли частина території України вже була окупована, а на іншій точилися важкі бої.
Вона гарно знала, що після господарювання регіоналів і після боїв на Майдані, грошей в країні – немає. Що бої ідуть на територіях, де значна частка української економіки. Що армії по факту в країні немає – а значить будуть потрібні нечувані розходи на зброю, на переобладнання, на переодягання, на збільшення зарплат.
Вона чудово розуміла, що в таких умовах ні про яке поліпшення економіки мови йти не буде. Що економити доведеться на всьому і вся. Що інфляції не бути – не може. Що буде і девальвація, і збідніння населення – а звинувачувати в тому будуть її. Що преса її на шматки рватиме.
Вона знала, що треба чистити Нацбанк. Треба рвати інтереси. Треба наживати собі нових, нових і нових ворогів.
Але вона прийняла виклик. Мінімум тричі ворог намагався покласти українську валюту штучно і посіяти економічний хаос всередині країни. І всі спроби ворога пішли марно. Український нацбанк – встояв.
Минуть часи. Ті хто зараз патякає – сам стане владою і сам блисне уміннями і хистом. Українці матимуть з ким порівняти. І лише тоді гідно оцінять те, що зробила Валерія Гонтарева.
Голова Нацбанку воюючої України.
Про Вінстона Черчілля і Маргарет Тетчер теж писали свого часу багато гидоти. Хто пам’ятає її зараз? Пам’ятають інше.
Валерія Олексіївна, дякую вам. І вибачте, що більшість із нас – такі невдячні потвори.
