Я стерплю будь-який голос президента, який хоч на крок виводить нашу країну з дупи
Зізнаюся тут. Як перед власним сумлінням.
Я поділяю враження багатьох моїх френдів і просто знайомих, що дивитися відео з чинним президентом і, особливо, чути його голос – нестерпно і майже фізично боляче.
Але річ у тому, що я не можу (і не міг) слухати також Порошенка. Ну, не міг. І не можу. Я випадково послухав його останню промову у Львові і досі переконаний, що зробив це дарма. Така форма презентації і такі риторичні прийоми точно не для моїх вух. Утім вони й не були призначені для моїх вух. А ще Порошенко українською як не думав, так і не думає, на мій превеликий жаль. Але це вже не виправиш. Зрештою, Петлюра зі Скоропадським теж не думали українською. Це з нашими лідерами не вперше і, думаю, не востаннє.
Однак найнестерпніше для мене слухати свій голос у записі. Ось де справжні сум і гризота. Тому я ніколи не дивлюся відео з собою і просто ненавиджу зум-виступи. Бо уявляю, як важко людям, які чують цей неприємний голос, що з моїм внутрішнім голосом не має нічого спільного.
Я веду до того, що стерплю будь-який голос президента, який хоч на крок виводить нашу країну з дупи. І вибачу йому не тільки голос чи манеру формулювати свої думки, чи ще якусь його і тільки його характерну рису. Просто тому, що я людина текстової культури і мені всі ці рухомі картинки, за великим рахунком, по цимбалах.
Тобто не голос робить З. особисто для мене нестерпним. Я би з ним змирився. Чесно. Як і з голосом Порошенка, Турчинова чи Яценюка свого часу. А те, що він заганяє країну в ще глибшу дупу своєю разючою некомпетентністю, невмілою кадровою політикою, постійними емоційними гойдалками, грою на публіку, абсурдними відеокліпами і гонитвою за рейтингом. За півтора року він не дав жодної підстави думати про себе інакше, ніж про маріонетку, що опинилася не у своїй ролі і не зі своїм режисером.
Я би точно не хотів опинитися на його місці. Але я й не пішов у президенти чи в політику. Бо знаю, що не зміг би бути ні президентом, ні політиком. А він пішов. Свідомо пішов і, до речі, не просто знаючи, що кіно і реальність – різні сфери, що треба мати якості для такої посади, якесь ширше знання про світ і про країну, в якій живеш, а озброївшись найдобірнішим з нахабств. Нахабством невігласа і нетями. Невігласа, який навіть не усвідомив, які виклики стоять перед країною, громадян якої він так вправно зачарував.
Тому найгірше тим, хто справді повірив у нього, як у якусь чарівну казку. От їм по-справжньому боляче. Бо вони полюбили його за голос.
