Про облікову ставку, фінансові піраміди та дешеві кредити для бізнесу в Україні

Антон Швец
Антон Швец

До речі, щодо облікової ставки.

У 1907 році Чарльз Понці, тоді ще нікому не відомий банківський клерк, вперше познайомився з функціонуванням тієї схеми, що пізніше назвуть пірамідою Понці або схемою Понці.

Звісно, Понці не винайшов піраміду і навіть не був першим з тих, хто її масштабно реалізував. У 1899 першим масштабно реалізував схему Понці бруклінський економіст Вільям “520%” Міллер, який обдурив майже 13 000 людей та натрусив з ідіотів більше 1кк долларів. Це астрономічна сума для тих часів. Для прикладу, у 1905 році Рокфеллер мав статки у 100кк доларів всього.



Можливо, піраміди були і раніше, але не ставали всесвітньо відомими.

Коротше, Понці працював у Банку Зароссі у Монреалі, який так само дурив клієнтів (італійських емігрантів здебільшого), як і Понці, якого насправді звали Карло, у майбутньому.

Цей банк брав депозити під дуже високий процент, який у два рази перевищував ринковий. Через деякий час банку настав гаплик, а його володар Луіджи Зароссі улетів з баблом в Мексику, звичайна історія.

Банк Зароссі брав депозити під 6% річних. Це було у два рази більше ніж ринкова ставка, яка була 3% відповідно. Під три відсотка річних віддати свої гроші було ок в Канаді у 1907 році.

Хтось скаже – ага. 1907 рік, Навіть США – ще не перша країна світу. А тут Канада якась. Ось яку добру справу робить низька облікова ставка. Канада зробила таку ставку у 1900 роках, і тепер Канада заможна країна. А НБУ не зробив, бо Сорос, піраміда ОВДП, Гонтарева, убєрьом Смолія, та будуть дешеві кредити.

Все так, але є одне але.

Центробанк Канади був створений у 1934 році. Тому встановити облікову ставку у 1907 році він не міг. До створення Банку Канади головним банком Канади був Банк Монреалю, який був приватним і навіть друкував свою власну приватну валюту паралельно з Департаментом Фінансів Канади (бо Банк Монреалю почав друкувати долари на півсторіччя раніше, ніж адміністрація Канади). Звісно, ніяких ставок він директивно робити не міг, бо конкурував з іншими приватними банками. Які також друкували свої валюти. Позиції банків у Канаді багато у чому залежали від відносин з Лондоном.

Ставка у 3% була сформована не за рахунок того, що її директивно зробили такою. А за рахунок того, що право власності було святим, боржник чітко розумів, що майно у заставі належить йому тільки доти, доки він справно платить кредит. А заставне майно вилучали у боржників миттєво і за допомогою міцних 3,14дюлів. Також існувала виборність посад, яка дозволяла хоч якось боротися з корупційов. Та бізнес «канадійський» британська влада чіпати боялася, бо також отримувала 3,14ди на раз-два, а частина того бізнесу була британською. Коротше, стандартний ліберальний пак. В таких умовах і сформувалась ринкова вартість кредиту у 4-5 відсотків на рік та вартість депозитів у 2-3 відсотка.

За рахунок того, що банків у Канаді було небагато та вони були тісно пов’язані з британськими банками, система вийшла дуже стабільною. І почувала себе ок.

До Великої Депресії, коли вже Уряду Канади довелося створювати Центробанк та займатися регуляцією.

Але потрібно розуміти що, Банк Канади у 1934 та ФРС США у 1913 вже виникли у країнах, де ринкова ціна кредиту була плюс/мінус 5% річних вже тривалий час (не під час криз та панік, звісно, а у, так би мовити, мирний час).

Цю недосяжну для нас ставку ніхто не встановлював, як Зе намагався встановити 5-7-9. Її сформував ринок самостійно, бо були умови.

Саме створення цих умов в нашій країні партія Д7 і пропонує.

Ну а всі інші можуть змінювати Смолія на Шевченка та сподіватися, що новий голова НБУ просто видасть указ про те, щоб кредити для бізнесу були дешевими, як у США. Або Президент видасть такий указ.

Але так не буде, бо спочатку треба все інше зробити як у Канаді.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії