Вирок Назарову показав, що суду в Україні немає

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Ми генерала посадили!

Україно! Тебе я терпіти не можу,
Я тебе ненавиджу чуттями всіма,
Коли ти примітивна й на лубок схожа,
Коли думки на лобі у тебе нема…

Радій Україна! Здійснилася твоя найбільш заповітна мрія! Ти посадила генерала.



Генералу Назарову визнаному винним в загибелі ІЛ-76, самий справедливий і об’єктивний у світі суд міста Павлоград вліпив 7 років. Гарантію даю, вчора численні натовпи українського люмпена радісно залили сливу, повторюючи одне одному: «Так їм! Хай знають, що суд існує! Що суд у нас – народний!» (читай – а нєфіг було читати книжки і готуватися до іспитів, коли ми з тобою буквар зкурювали).

Суд визнав у діях Назарова бездіяльність і службову халатність. Чому? Та кожному інтернет-хомячку відомо. Бо коли нещасний ІЛ-76 з 40 десантниками і 9 членами екіпажу відправлявся в Луганськ, Назаров типу знав що там терористів є ПЗРК – але не сказав пілотам. От літак і прилетів…

Правильно я виклав загальновідому версію?

У загальновідомої версії є правда деталі, які руйнують її при найменш детальному перегляді. По-перше – про застосування терористами ПЗРК проти українських повітряних цілей українська преса на той момент ревіла же кілька місяців як. Рев той, щоправда, у професійних пілотів викликав щонайменше скепісіс – не збивають з ПЗРК цілі що летять на віддалені менше 1000 м, але хіба українська преса може брехати?

Друге. У ті часи десантники могли просто не піднятися на борт – і їм нічого не було б. «Вантаж 500» тобто відмовники, у кожній частині тоді до 50% особового складу становили – і нічого. Та й професійні пілоти знають 2001 засіб не злетіти, якщо відчувають загрозу своєму життю. Розумієте, пілоти – то такі люди, робота яких постійно літати верхи на 1-4 двигунах. Для яких ризик – частина професії. Які зі смертю сплять щоночі як із солодкою коханкою. Тому до делікатного питання власної безпеки пілоти ставляться дуже й дуже серйозно, якщо відчувають підступ – в них миттю засмічуються фільтри, відмовляють закрилки, барахлить електроніка, тощо й тощо. Тут – нічого подібного не було, тобто пілоти рішення про зліт прийняли свідомо з повною відповідальністю за зроблене.

Третє. Загиблий літак пілотував гвардії підполковник і заступник командира бригади Білий Олександр Іванович. Ще один літак з трьох, що сідали тої ночі в аеропорту Луганська пілотував командир бригади полковник Мимриков. Мені хочуть довести, що комбриг і заступник комбрига – старші офіцери і досвідчені пілоти не знали штабної інфи, яка стосувалася, на секундочку, їхнього ж власного життя? Що вони тою інфою не поцікавилися? Що вони не вміють дізнаватися таку інфу не тільки від командування, а й з сотні інших джерел? Вам самим не смішно?

Четверте. Вже писано-переписано, причиною загибелі ІЛ-76 був НЕ ТІЛЬКИ ПЗРК. ПЗРК вирубив на ІЛ-76 двигун, але на літаку їх чотири. Залежно від ситуації пілот міг продовжити посадку, зайти на друге коло, увести літак на основний аеродром, нарешті. Технічно – ніяких проблем. АЛЕ. Зразу за ПЗРК по літаку запрацювала зенітна установка. ЗУ. Вона зруйнувала механізацію крила і ОТ САМЕ ЦЕ і стало причиною загибелі борта.

Чому так сталося? Та тому, що напередодні десантники 80-ї бригади, що обороняли Луганський аеропорт зняли охорону зі злітно-посадкової смуги. Тому що, до терористів прийшло підкріплення і для оборони десантникам банально бракувало людей. Їх як раз і віз загиблий ІЛ. Десантники знали – у терористів сил для захоплення ЗПС нема. Наступного дня до місця розташування ворожої ДРГ вони дісталися взагалі без перешкод (і знайшли там невідстріляну «Іглу»). Так, десантники не врахували, що ворожа ДРГ так нахабно наблизиться до ЗПС і спрацює по літаку. Але, ну не було у десантників сил брати всю ЗПС під охорону. Розумієте? НЕ БУЛО.

А навіщо ж тоді було взагалі летіти? «Было полное окружение… иначе было никак. У ребят и продукты питания, и боекомплект уже заканчивались. Надо было всё равно выполнять эту задачу, вот в чём суть» – полковник Мимриков в інтерв’ю Serg Marco

Розумієте? Вибір був, або – здійснювати політ і доставляти вантажі, або – здавати Луганський аеропорт. Край.

І ще деталь. Після загибелі ІЛу залогу аеропорту продовжували забезпечувати – суходолом. Рейдовими групами на броні. Нам чомусь ніхто не каже скільки людей було втрачено у цих рейдових групах – щось мені підказує, що не менше 49.

Як вам отака правда? Подобається? Рве шаблон?

Чому її ніхто не знає? А кому вона цікава? Відтоді як Серж Марко провів своє власне розслідування і опублікував результати, його інформація в кращому разі була не помічена, в гіршому – об’явлена брехнею порохоботів. Я й сам, можливо, не повірив би в добуте Сержем, якби не мав кількох авіаторів серед родичів і якби на учебці не перетнувся з пацанами з 25-ки, що сиділи тоді на аеродромі Маріуполя і не почув би від них багато такого, що примусило замислитися.

Суд допитував полковника Мимрикова. Суд допитував офіцерів 80-ї бригади. Суд мав всю цю інформацію. Чому ж суд виніс саме таке рішення?

А тому, що суддя – теж людина. Суддя – теж читає інтернет і дивиться телевізор. Суддя з маленького провінційного Павлограду здатен уявити, який накат піде на нього в разі, якщо його рішення не задовольнить громадську думку. Гарантію даю, формально до рішення суду прискіпатися буде нереально – все вірно і вивірено. По формі все вірно, а по суті…

А по суті, суддя просто зняв з себе відповідальність і вирішив: «Хай Назаров подає апеляцію, і хай вищі інстанції беруть відповідальність на себе».

Що це означає? Рівно те, що суду в Україні НЕМА. Забудьте. Якщо суд перетворився з установи, що встановлює факти і дає їм оцінку, на слугу громадської думки – це не суд. Це – такий собі публічний пахолок.

Це означає, що аби суди виносили потрібні рішення, треба правильно працювати з громадською думкою. Це означає, що коли до влади прийде команда, яка встановить монополію на формування громадської думки, приборкувати суди їй буде вже не потрібно – ті самі все збагнуть. А це означає…

Україна, чим ти краща за запоребрик? Чим відрізняєшся? Мовою? Кольором прапору? Я сподівався на більше…

Так, можливо Назаров – потвора, на якій тавра ставити немає де. Можливо? Ну так судіть його за те, чому він потвора. Терміни давайте за те чому він потвора. Але наразі термін йому по факту впаяли за те, що ворожа ДРГ зробила те, для чого їх взагалі створюють. Сім років йому дали за те, що у червні 2014 р. він намагався Луганський аеропорт обороняти, а не здав його пацакам.

Здав би аеропорт – не мав би проблем. А так – небо у клітинку.

І Назаров – не єдина жертва. За всіма істериками навколо справи про загибель ІЛа, непоміченим лишився подвиг полковника Мимрикова, який за кілька днів після, під ворожим вогнем, ІЛ-76 що сів в аеропорту (дуру висотою з чотирьохповерховий будинок) підняв у небо і увів на велику землю неушкодженим. Технічно – неймовірно складна задача. Але кому те цікаво?

Радій Україно. Здійснилася мрія дебіла. Генерала ти посадила. Балдій.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії