З Днем Захисника України! Не було би нас, якби не було вас…
Дорогі співвітчизники!
«Зродились ми великої години з пожеж війни, із полум’я вогнів..» Тому День захисника України для нас – одне з найбільших свят. А чому воно припадає саме на 14 жовтня, всі наші люди прекрасно розуміють.
Україна – країна героїв. Яким ми з вами зобов’язані незалежністю. Героїв різних поколінь і епох, різного віку і статі. Княжа дружина і козаки-запорожці. Армія УНР і УПА. Українці, які захищали Вітчизну від Леніна і Троцького, Гітлера і Сталіна. І які боронять її зараз від Путіна.
Міцний духом народ призупинив російську агресію. Армія стала підготовленою, впевненою і сильною. Захисники державності не дадуть перейти червоні лінії. Бо ці червоні лінії того ж кольору, що кров тисяч захисників Україні, які загинули, боронячи Вітчизну.
Верховний Головнокомандувач каже, що у своїй голові війну вже завершив. Це було би добре, навіть чудово… Якби те ж саме відбулося і в голові Верховного Головнокомандувача країни-агресора.
І дуже дивно, що в проекті бюджету на наступний рік витрати на армію зменшуються. Вперше з часів Януковича. Зірване виконання державного оборонного замовлення на поточний рік. Згортаються успішні реформи з речового забезпечення та харчування. На паузі – житлова програма для військових. Добудовують лише те, що заклала ще наша команда, а нової програми навіть не проектують.
Рішення про підвищення зарплат для військових востаннє ухвалювалося на початку 2019 року, ще за попереднього Президента. Ми це, до речі, робили регулярно. А тепер грошове забезпечення практично заморожено, і про плани його збільшення нічого не відомо. Мабуть, військова таємниця.
Стали забувати, що головна людина в армії – це солдат, воїн. І головне, до речі, не гроші, а ставлення. Навіть без сучасної військової оптики, неозброєним оком видно, що армія для влади, на жаль, більше не пріоритет. Слова можновладці в основному говорять правильні, але люди відчувають фальш. І коли ці слова формально теплі, від них все одно віє байдужістю.
Та з якою б прохолодою влада не ставилася до військових та ветеранів, як би вона не випихувала армію на периферію громадської думки, народ шанує і поважає свою армію. Ми з вами пишаємося нею. Саме Збройні Сили мають найвищий авторитет у суспільстві. Вищий, ніж у будь-кого з Президентів.
Будьмо оптимістами! Те, що зараз відбувається з нашою країною, забутою радянською мовою зветься «временные трудности», і ми їх обов’язково подолаємо! Бо ми сильні і ми переможемо.
Ми нічого не хочемо більше, ніж миру. Але більшість з нас розуміє, що дипломатія може бути успішною, лише коли вона спирається на сильну армію. «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець – той здобуває світ». І мир.
Вітаю зі святом наших воїнів! В першу чергу тих, хто несе службу на передовій, в зоні Операції об’єднаних сил.
Слова подяки пожежникам, які приборкали вогонь на Луганщині.
Окремо вітаю наших лікарів. Вони, попри неспроможність та недієздатність влади, захищають Україну від коронавірусу. Вони ризикують своїми життями, як і військові на фронті.
Вітаю всіх українців з Днем захисника України!
З Днем УПА!
З Днем козацької слави! І з Днем Покрови.
Слава захисникам!
Слава Україні!
Наша рідна країна – прекрасна. Даним Богом багатством своєї землі вона може все: нагодувати своїм хлібом, напоїти водою чистих джерел, здивувати своєю красою. Батьківщина не може лише одного – захистити саму себе. Саме тому захист рідної землі є святим обов’язком тих, хто їсть її хліб, п’є її воду і любується її красою.
Наш народ шанує своїх співвітчизників багатьма почесними і поважними званнями. Саме високе з них – захисник Батьківщини. Пам’ять нації віками береже імена відважних воїнів – також як імена великих вчених, поетів, мислителів, видатних політиків, а з недавніх часів і видатних інженерів, технологів, бізнесменів, громадських діячів.
Але чи є вірним залишати на одній стороні людей науки, мистецтва, виробництва і бізнесу, а на іншій – воїнів? Ні, так робити не можна! Коли воєнна небезпека загрожує рідній землі або національним інтересам поети і інженери також , як і аграрії і робочі стають воїнами. Воїн приховано живе в кожному з нас, але тільки до певного часу – приховано.
Сама важка біда, яка може обрушитись на країну – війна. Складний процес із перемогами і поразками, потом і кров’ю, пораненнями і смертю, відвагою і боягузтвом, героями і покидьками… Але крім випробувань і горя війна приносить і єдину для більшості людей можливість розбудити в собі воїна і проявити свої якості захисника!
Коли ми говоримо про захисників, то в першу чергу маємо на увазі людей, одягнутих у військову форму. І тих, хто присвятив цьому життя, і тих хто виконує свій громадянський обов’язок. Нам бачиться величезний стрій військовослужбовців Збройних Сил і Національної гвардії, бійців добровольчих підрозділів і волонтерів, співробітників Служби безпеки і Національної поліції, розвідників і зв’язківців, прикордонників і охоронців, транспортників і рятувальників. Цей день, в першу чергу – їх свято.
Поруч з ними завдання із захисту Батьківщини виконують дипломати, державні посадовці, лікарі, правоохоронці. В кожного з них – своя ділянка фронту, своя відповідальність і свої виклики для безпеки країни.
Всіх захисників чекають дома і не сплять ночами батьки, брати і сестри, дружини і чоловіки, подруги і друзі, діти. Вони всі теж мають бути в цьому строю, вони теж на захисті своєї країни!
В надскладних економічних умовах десятки тисяч українців працюють на виробництві і сільському господарстві. Більша частина з них безпосередньо не пов’язана з оборонними замовленнями, але їх руками і розумом робиться все щоб захисники були нагодовані, одягнуті і забезпечені всім, що необхідно для виконання завдань.
Незважаючи на несприятливі обставини працює вітчизняний бізнес всіх масштабів. Самі доброчесні із бізнесменів сумлінно платять податки і тим самим вносять свій вклад у справу захисту країни. Це їх гроші в першу чергу перетворюються на військову техніку, боєприпаси, обладнання, продовольство і пальне без яких захист країни зі зброєю в руках уявити просто неможливо.
Вітчизняні науковці, незважаючи на суттєві матеріальні обмеження, здебільшого на ентузіазмі, продовжують фундаментальні і прикладні дослідження. Адже без цього важко говорити про захист Батьківщини перед лицем технічно розвинутого і оснащеного новітніми військовими технологіями противника з яким ми маємо справу.
Творчі особистості в усіх видах мистецтва і служителі культу всіх без виключення конфесій працюють на укріплення духу нації і протистоять гібридним викликам, бережуть наші мову і віру.
Освітяни, здебільше за покликом серця, ніж від бажання заробляти великі гроші, докладають зусилля до навчання і виховання майбутніх громадян, в тому числі – і майбутніх професійних захисників Батьківщини.
І всі ми, українці, вже сьомий рік кривавих випробувань таким чином демонструємо одне. Ми – нація, яка ніколи не жадала нічого чужого, але й своє без боротьби нікому віддавати не стане, хто би не зазіхав на наше сьогодення і майбутнє, на наше право жити так, як вирішим ми самі.
Захист Батьківщини для нас – дещо більше ніж професійна військова справа, це справа і обов’язок кожного з нас. І кожен українець має пишатися високим званням – захисник України!
Зі святом, мої співвітчизники! Зі святом вас, захисники!
Друзі, вітаю захисників і захисниць України зі святом!
Сьогодні унікальний святковий день – День захисника України та Покрови, Свято українського козацтва і річниця створення УПА.
До речі, «козак» з тюркського – вільна людина. Вільні люди, лицарі духу – козаки, були тими, для кого життя не мало сенсу без свободи. Саме вони створювали та захищали Україну, виборюючи її волю та незалежність і завжди були готові без коливань за це віддати своє життя.
Продовжувачі героїчної традиції козаків, воїни УПА, повстали, виборюючи самостійність рідної землі, кинувши виклик найпотужнішій тоталітарній імперії того часу. Вони йшли на смерть, усвідомлюючи, що немає іншого шляху до незалежності держави.
Саме такі люди заклали фундамент, на якому постала наша країна. Сучасні захисники України гідно продовжили цю лицарську естафету, давши відсіч російським загарбникам.
Україна існує тільки завдяки тому, що у неї є справжні воїни-захисники. Ті ж, хто не бажає зрозуміти, що свободу і незалежність треба захищати, навіть ціною власного життя, приречені бути переможеними і приниженими.
У цей день згадаймо найкращих синів і доньок України, які віддали свої життя, захищаючи нашу країну. Саме відповідальність перед їх пам’яттю примушують нас сьогодні не здаватися, не відступати, а йти вперед та перемагати!
Тільки сильну Україну поважатимуть союзники і партнери, тільки сильну Україну боятимуться вороги!
Зі святом, справжні захисники! Нехай Господь береже вас, ваші родини та нашу рідну Україну!
Слава Україні!
Героям слава!
14 ЖОВТНЯ – ОСОБЛИВИЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ НАШОЇ ДЕРЖАВИ ТА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
День-боротьба, День-гідність, День-пам’ять, день, коли всі українці згадують та вшановують своїх Героїв! Тих, завдяки кому ми зараз живемо, дихаємо, розвиваємо нашу Незалежну Україну!
Українське козацтво, воїни Армії Української Народної Республіки, повстанці Холодноярівської Республіки, Герої УПА, Героїв Небесної Сотні, а нині – Герої російсько-української війни, хлопці та дівчата, сини та доньки, батьки та матері,внуки та кохані, брати та сестри, які пішли захищати нашу державу, нашу цілісність, нашу рідну Україну.
Це Ваше свято!
Ваша звитяга!
Всі вони, українці, боролися за свою мову, свою історію, свою гідність, свою національну ідентичність, своє місце на нашій землі!
Сьогодні, у 2020 році, ми продовжуємо стояти на сторожі Незалежності. У нас безліч викликів та загроз. Ми досі боремося зі споконвічним ворогом – московською ордою, яка намагається відібрати наші національні символи.
Наше завдання – об’єднатися заради своєї України! Утвердити свою єдину українську мову, свої традиції, свою справжню історію, свій рух до цивілізованого світу.
І головне, відродити справжню – УКРАЇНСЬКУ ТА ЄВРОПЕЙСЬКУ УКРАЇНУ!
Булава.
Это – кассовый аппарат.
Именно тут я рассчитывался, покупая свое убд. Именно эта мезанизьма клацала железом, принимая взнос и отсчитывая сдачу, и кассир нажимал на тапок, увеличивая розрахунковий рахунок, и именно на этом агрегате вел свой скрупулезный подсчет до копейки.
Это МФО, ЕДРПО и пин-код от карты в одном наборе. Это подвалы НацБанка, хруст новеньких купюр, пахнущих бумагой, горячей краской и идиотской эмиссией. Это устройство для мгновенных транзакций на два-с-половиной километра, плюс НДС и обязательно – военный сбор, с переснаряжаемым товарно-кассовым чеком.
Это свифт-по-украински, где левый ствол – виза, а правый – мастеркард, и золотых карточек тут не бывает, извини, здесь все – ви-ай-пи. Здравствуйте, я ваш персональный менеджер калибром двадцать три мэмэ, посмотрите, пожалуйста, в камеру, сейчас вылетит гильза.
Наш День Захисника оплачен, пробит, пропечатан и подшит в расходную книгу. В этой книжке – дохера страниц, большая часть из которых уже стерлась, потускнела и почти нечитаема, и ты не представляешь, как я злюсь, когда понимаю это, где-то между стеной Михайловского и Светлодаркой, вспоминая, оплакивая и гордясь.
Поэтому ты можешь свою переходящую булаву возить по Киеву, Днепру, Харькову, Ростову – но этот праздник ты у меня хуй заберешь. Это – моё. Наше. Здесь все свои, понимаешь, и булава твоя стоит дешевле пачки влажных салфеток и трех последних сигарет в разйобанной посадке возле разйобанного села.
Этой булавой своей ты можешь разве что похвастаться – но я знал десятки людей, имя которых вызывало трепет уважения здесь и брызги страха там, и знаешь… у них не было пяти вопросов, и им не нужно было хвастаться.
Вот и весь счет.
До копейки.
Всех причастных.
Всех, кто был.
Всех, кто сейчас.
Всех, кто защищал.
Всех, кто защищает.
С праздником!
Смотрите это видео сердцем, до мурашек по коже, до комка в горле. Сердцем.
Глазами не получается, глаза мокрые сразу.
Сердцем.
У всіх свій фронт.
У контрактників.
У волонтерів. У журналістів.
У Ріффа в СІЗО.
У котів, що ловлять мишей на ВОПі.
Навіть у тих держслужбовців, які намагаються втримати щось від країни і чекають зміни влади.
Ніхто нікого не любить.
Ніхто нікому нічого не винний.
Давайте просто тримати фронт.
Кожен свій.
“… Снега почти нет, он обнажает узкую дорогу с застывшими волнами грязи. Изо рта идет пар, кто-то хлещет воду из пятилитровой баклажки, рискуя подхватить ангину, слышны разговоры и смех. Странный смех, на острие смерти звучащий отрывисто, с напряжением. На обочинах деревья укрылись изморозью, благодаря ей не такие мрачные в своей серости, и колонна людей тихо сходит в лесопосадку, ступая друг за другом, след в след. Они вышли последними, оставив за собой Дебальцево. Вышли все – и дойти должны все. Но дойдут ли?
Потеряна техника. Разбита Градами и минометами, и дорога за их спинами осталась усеяна столпами огня и грудой металлолома. Догорают танки, и тот малыш-танк, вырвавшийся вперед, отбросивший башню на несколько метров в сторону, тоже догорает. Недолго прожил.
Иванов идет молча, замыкая колонну, вдыхая носом морозный воздух и внимательно изучая окрестности. Люди шагают спокойные, время от времени они прислушиваются к взрывам, разрывающим небо.
– Мішаня, ти слухаєш тих придурків?
– Мовчи, тихо…
– Не поняв. Ти їх слухаєш?
– Так, у них один трьохсотий…
В колонне трое пленных россиян. Сначала их везли, теперь они топают наравне со всеми, еще и отрабатывая сохраненную жизнь – тащат на своих спинах раненых украинцев и их вещи. Омск, Волгоград, Саратов… Шахтеры, мать их. Где Омск, а где украинская степь с неубранными с осени полями?
Ожила рация:
– Внимание всем, внимание всем! Возможно воздух. Возможно воздух…
– Отлично… – Хмыкает Иванов, крепче сжимая свой АКМС.
– Всем в укрытие…
Люди бросаются к земле. Тонкие деревья перебиты надвое, склоняют свои израненые верхушки на землю, и вот уже взрывающиеся вокруг снаряды подбрасывают замерзшие комки чернозема высоко вверх. Что будет на этом поле, когда все закончится? Такое же черное и израненное, изрезанное и порванное на тряпки, как и десятки полей Донбасса, уже не подарит урожай ни в этом году, ни в этой жизни, потому что у них она здесь короткая. И у тех, кого назвали «карателями», и у тех, кого кличут «освободителями», и у всех, кто будет пытаться жить здесь, как раньше. Потому что «как раньше» – уже никогда не будет.
Вышли все, но уже не все дойдут. В начале и в середине колонны слышны крики:
– Давай, оттягивай его! Вот так, взялись… Автомат брось!!
– Легенько, легенько! Обережно…
Кого-то тянут волоком, схватившись за рукава. По снегу волочится раненая нога, оставляя ручеек крови, алый, на грязно-белом полотне поля. Иванов бросает взгляд на пленных – Волгоград уже домой не вернется, никогда. Омск и Саратов по команде продолжают тащить на себе поклажу, спесь и величие сбиты еще несколько часов назад, и теперь оба сопят, с усилием преодолевая метры дороги. Пусть скажут спасибо, что живы остались…
К Иванову оборачивается среднего роста с обветреным лицом Костик из Чугуева:
-У нас все плохо, у нас нет обеда…
Иванов хлопает себя по карману и нащупывает ломоть черного хлеба, он сам любит его отщипывать по кусочку или покусывать, когда тот превращается в сухарь. Привычка с детства, любимое лакомство.
-На, Кот. Вот тебе и обед.
Костян молча и задумчиво жует затвердевший ломоть, пережевывает, наслаждаясь вкусом размокшего во рту ржаного сухаря.
-Нормально!
-Смачного тобі, дядьку. – Посмеивается Иванов, и глаза его становятся синими-синими на фоне серых зимних облаков и унылого черно-белого полотна вокруг. Он обгоняет впереди идущий десяток людей, заглядывая в лицо раненого побратима, которого тащат пленные россияне. Жив еще, и Слава Богу. Скоро должны выйти, а там свои, и такой нужный вой маленькой и необходимой сейчас машины скорой помощи перекричит шум работающей военной техники. «Волонтерська медична служба», которая на бешеной скорости понесет ребят от смерти к жизни. Только бы успеть.
– Их можно бить. Их нужно бить. Но только не так, как мы это делаем. Нам нужно больше техники, больше артиллерии. Послушай, они воюют с нами по методу Жукова, Гудериана, то есть толпа народа, людей побольше, и вперед. Вот эту массу можно задавить именно технически… – Рядом идущий широкоплечий здоровяк рассуждает о ситуации с товарищем.
Омск нервно кривит нос, сжимает губы, вынужденный слушать чужой разговор. Саратову, похоже, уже все-равно – почти выдохся. Но тащи, сука, тащи!! Иначе для чего ты здесь нужен?!..
Иванов поправляет руку раненого, свесившуюся вниз, и быстрым шагом идет вперед. За спиной успевает услышать гневный окрик здоровяка:
-За Иркутском там смотри, понял?! Слышь… «Освободитель»…
На горизонте восходит солнце, но идти еще немало. Сейчас бы какая-нибудь молоденькая журналистка, сунув в лицо диктофон, спросила:
-Вы как себя ощущаете? Рады, что вышли? Угнетены, что отступили?
Иванов предпочитает думать, что отступили, чтобы ударить. И радости никакой, но и руки никто не собирается опускать. По крайней мере он, сжимая кулаки и стискивая зубы, уже строит планы на завтра. Нет, на сегодня же.
Небо разрывает свист снаряда, и вот уже ничего не видно. Хотя через минуту его глаза все-таки смутно различили красную полоску горизонта, снова погасшую в кромешной темноте.
– Иванов… Слышь?!… Иванов…
– Ти чуєш мене, Іванов, сучий ти сину?!.. Пацани… Ей!!!… ”
З Днем Захисника України. Не було б мене, якби не було вас.
Дякую, рідні!
Очередные выкрутасы украинской истории: сегодня, в День защитника Украины, сами наши Защитники нуждаются в своей защите от собственной власти.
Клоуны-пидар*сы с Банковой шалеными темпами сносят то, что неимоверными усилиями всей страны было создано за тяжелейшие предыдущие годы – одну из самых боеспособных армий Европы, наши ВСУ.
Откровенное недофинансирование всех программ, серьёзное сокращение личного состава, сворачивание разработок новейших ракетных систем, фактический откат от сотрудничества с НАТО и его стандартов в питании и прочих сферах, остановка строительства казарм по всей стране, возврат к массовому призыву и пр., и пр., и пр…
Совершенно очевидно, что современная украинская армия – основная мишень в прицеле пророссийских сил в Украине. Она как кость в горле в планах реваншистов всех мастей и оттенков. Её жизненно необходимо уничтожить для того, чтобы в Украине беспрепятственно воцарился так называемый “русский мир”, который ценой колоссальных жертв был остановлен шесть лет назад в Крыму и на Донбассе.
И главная проблема на сегодняшний день заключается в том, что проукраинские силы в Украине, те самые пресловутые “25%”, как это ни парадоксально, оказались в роли своеобразной “пятой колонны”. Упорно не позволяющей кремлю, в виде медведчуков, боек и прочих рабиновичей с шуфричами, осуществить быстрый и качественный аншлюс нашей территории.
Впрочем, совершенно очевидно, что нынешний цирк в государственном масштабе уже отрезвил значительное число из тех, кто привёл его к власти. И ближайшие местные выборы, думаю, это продемонстрируют. Судя по всему, “слуг” на всех уровнях муниципальной власти станет меньше.
(Недаром коломойский был вынужден откреститься от них и быстренько замутить свой новый политпроект – “за майбутне”. А клоуны с Банковой придумали некий “опрос” в день выборов. Всё это не от хорошей жизни, факт).
В общем, в очередной раз за свою долгую историю Украина оказалась на перепутье, куда ей идти: в Европу или в Азиопу.
Но, учитывая, что Азиопа в последнее время испытывает серьёзнейшие проблемы на всех фронтах и направлениях, полагаю, ей не хватит ресурсов (политических и финансовых) для того, чтобы успеть утащить за собой в преисподнюю и нашу многострадальную неньку.
Поэтому, Украинцы, сцепили зубы и стоим насмерть. Время играет за нас. А значит победа будет за нами.
Зі Святом вас!
Слава ЗСУ!
Слава Україні!
Немає кращої долі, ніж захищати своїх і своє.
Війна – дволика зараза. Навіть покалічивши тебе зовні або всередині, вона обов’язково щось виправить. В мізках або в душі. Питання, чи зможеш ти це зрозуміти і прийняти.
Війна щедра на хороших людей. Серед тих, хто захищає, відсоток хороших людей надзвичайно високий.
Щось відкривається в тобі, коли ти готовий щось робити за інших. Наприклад вмерти.
І це щось допомагає тобі вижити. А якщо не повезло, «щось» допомагає іншим пам’ятати тебе, нудьгувати за тобою, зберігати частину тебе для інших.
Це прекрасно, що у захисників є свій День. Але процес захисту безперервний, нескінченний і багатоликий. Це як шлях воїна. Він завжди є.
Тому я завжди пам’ятаю про свій шлях. І про шлях кожного, хто доторкнувся до таїнства захисту.
Вони знають головне, але про це головне ніколи не говорять. І нікому не розкажуть.
Світлого шляху вам, ангели захисту. Будьте живими.
Часто говорят, что древнейшая профессия – это проституция. Недавно ученые из Гарварда признали, что шаманизму – идее стучать в бубен и обещать странное, чтобы не работать, 10-15 тысяч лет. Где-то тогда же начали находить скелеты со связанными руками и ногами, с расщепленными стрелами костями и лопатками. У нас такая стоянка находится у села Волосское – наконечники в ребрах и перебитый позвоночник.
12 тысяч лет назад поняли, что зачем десятилетиями отбирать лучшие зерна, копаться в грязи и тащить их в корзинке на спине, если можно удачно метнуть дротик. Тогда же из охотников профи начали выделяться те, кто занимается военным делом, живет с этого, и те, кто во время опасности берет в руки оружие.
Спустя 480 поколений почти у каждой страны на планете есть министерство обороны и ни одного министерства нападения. Но войны так и не закончились. Прямо сейчас идет два десятка. Включая ту, что у нас дома. Все по той же причине, чтобы не говорили шаманы и телевизор. Всех много, а всего мало. Значит, подозреваю, без работы не останемся в обозримом будущем.
Всех причастных – с праздником. И тех, кто был и кто помогал, и кто не мешал. Не последний раз. 12 тысяч лет практики гарантируют.
Сьогодні Україна вітає своїх захисників – воїнів українського війська, які зі зброєю в руках захищають державу на фронті, та патріотів, які відстоюють її суверенітет, Незалежність та територіальну цілісність у мирних містах.
Вшанування захисників саме 14 жовтня, замість звичного «червоноармійського» 23 лютого, запровадив п’ятий президент України Петро Порошенко буремного 2014-го. Саме в рік, коли російські окупанти зазіхнули на частину території країни – Донбас та Крим, й тисячі українців стали на захист держави. Тоді прокинулась нація!
І ця боротьба триває. Сьогодні наявні нові загрози для української державності. Поки українське військо захищає країну на передовій Донбасу, вороги роблять спроби захопити її з тилу, готуючи проросійський реванш на усіх рівнях державної та місцевої влади.
Партія «Європейська Солідарність» фактично залишилася єдиною з проукраїнських сил, яка здатна цьому протистояти. І одна з причин, чому ворог постійно ламає о нас зуби – це захисники, яких об’єднала наша команда. В жодній політсилі немає стільки героїв і патріотів, здатних втримати усі здобутки країни, вести її європейським шляхом та дати гідну відсіч кремлівським посіпакам.
В День захисника України ми вклоняємося усім, хто зі звитягою захищав у минулому та боронить зараз нашу країну сьогодні – чоловікам і жінкам, добровольцям, військовим української армії, волонтерам! Ваша відвага, сила духу, сміливість та самовідданість береже нашу Україну, її народ, та прийдешні покоління.
Ми пам’ятаємо кожного Героя, який віддав життя за Незалежність, за волю українського народу. Весь український народ завдячує вам.
День Захисника України символічно збігається з Днем Українського козацтва, Днем створення УПА та святом Покрови Пресвятої Богородиці, яку українські захисники історично вважали за свою покровительку.
Тож, бажаю усім нам незламності, а головне – перемоги!
Слава Україні! Слава Героям!
Да, можно придумать длинный, пафосный и очень правильный текст. Вспомнить скифов, которые Дарию накрутили антона на нос и вынудили его в районе современного Бердянска свалить нах, в свою задрипанную Персию лапотную. А потом уже возле современного Мелитополя скифы принесли в жертву богу войны пленных оккупантов-балалаечников и после справили тризну по воинам, погибшим в бою. Не верите? Приедьте на Каменную могилу. Она расскажет истории боевых походов скифов, сарматов, гуннов и так далее.
Можно вспомнить походы Киевских князей. И можно узнать какой длины саморезы использовал киевский же князь Олег (московия в тот момент даже не звучала в песнях любви медведей и жаб), когда он пришпандорил свой щит на ворота Царьграда….
Века. Не дни и десятилетия, а века Украина создавала защитников своей земли. На смену тем, кто погиб в битве или умер от старых ран, из тумана веков приходили другие. Дружины князя Святослава и короля Данила. Козаки, січові стрільці, вояки ОУН та УПА, те солдаты и офицеры, кто рубились с нацистами на линии Вотан, возле моего родного Мелитополя. Бійці Мірослава Симчича, які в бою під Космачем влаштували сраним НКВСкам сучасний Айзенкур.
Но тех воинов я, можно сказать, не знал.
А вот других ВОИНОВ знаю. И если на лично, то видел их лики на фотографиях. Бачив власнооч хлопців та дівчат, яки бились та продовжують битися на смерть з російськими окупантами на Савур-Могилі, у ДАПі, під Широкіним та на Промці. И знаю тех, кто помогал армии в тылу. Таскал на фронт всё подряд – от зубных щёток до снайперских комплексов и автомобилей.
Ми – нація ВОЯКІВ! Ми знищимо будь кого, але лише тоді, коли повіримо у це та забудемо власні суперечки! Це так просто… І в той же час так важко!
Зі святом, ЗАХИСНИКИ УКРАЇНИ!
P.S. Всё же текст получился длинный и пафосный! 🙂
Шановне українське воїнство!
Дорогі захисники України – чоловіки та жінки, хто зі зброєю в руках боронив та боронить свободу і незалежність Української держави, мужньо протистоїть російської збройної агресії та відстоює територіальну цілісність нашої держави!
Від імені Меджлісу кримськотатарського народу і себе особисто вітаю вас з нагоди Дня захисника України!
Схиляємо голови в пам’ять про тих, хто віддав своє життя в ім’я свободи України.
Висловлюємо глибоку повагу до всіх учасників російсько-української війни, захоплюємося їхньою мужністю і самовідданістю.
Пишаємося подвигами воїнів – кримських татар і їх побратимів – вихідців з тимчасово окупованого Криму, які захищаючи Україну на Донбасі, готуються до звільнення Криму від російських окупантів.
Бажаємо перемоги над російськими окупантами і відновлення територіальної цілісності України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи Автономну Республіку Крим та місто Севастополь!
Миру, благополуччя та добробуту кожній українській родині!
Слава Україні!
Героям слава!
Рефат Чубаров,
Голова Меджлісу кримськотатарського народу
Я видел вас.
Вне зависимости от формы. Звания. Контрактник или мобик. Доброволец или офицер. Парни и девушки.
Не все военные – защитники. И много гражданских достойны этого праздника.
Я видел вас.
Видел вас лежащими по госпиталям. Видел вас попивающими из металлической кружки растворимый сладкий кофе. Видел вас, когда вокруг летали куски металла с запредельной энергией.
Видел гражданских, которые братались с военными и растворялись с ними в темноте, уходя незримой смертоносной тенью в сторону врага.
Я видел бойцов, спокойно чистящих свое личное орудие смерти в часы перерыва.
Я видел вас во время боя…
Я видел вас лежащими в гробах, со стоящей рядом матерью, выплакавшей глаза…
Вы все такие разные…
Вы носите, бывает, разную форму, выполняете разные функции, но все же являетесь винтиками защитного механизма, отсекающего конечности врага, что тянется к Украине.
Я видел вас.
Я горд вами.
Я благодарен вам.
С днем защитника Украины!
Пока вы есть – будет и Украина!
Янгола на плечі тим, хто на лінії вогню.
Янгола за спиною тим, хто не дожив.
Нам всім терпіння і віри.
Зі святом, Україно.
Мама Божа, дітей своїх бережи.
* * *
Вшосте я це пишу, шість років поспіль.
І буду писати доти, допоки три слова — на лінії вогню — не розпорошаться курявою при дорозі, стануть лише пам’яттю і назавжди залишаться в минулому.
До Перемоги!
У День захисника України відчуття якесь дивне. З чим його можна порівняти? З тим, ніби ти знаєш, що тобі по спадку мусив прийти багатоповерховий готель у центрі, але натомість тобі дали заправку на Окружній і лагідно сказали: «Ну тобі ж так буде краще! Менше клопоту!» Безумовно, заправка на Окружній – це класно, але що таке вона порівняно з багатоповерховим готелем в центрі? Клопоту менше? А моєї думки хтось питав?
Два роки тому я, не ставлячи питань, забивав на роботу, коли треба було бігти допомагати в черговому волонтерському проекті, та коли командир загону повідомляв, що знову треба виїхати на фронт – для нас є робота. Мені чхати було, що на цьому я втрачаю гроші, здоров’я, свій власний час. Я точно знав, так треба.
Я точно знав, що і для чого робилося в країні. Я знав, що країну-агресора задавити можна тільки санкціями – доведено дохлим СРСР. Я знав, що існує коаліція держав – наших союзників. Я бачив, як українська делегація класно працювала в Раді Європи. Я бачив, як на очах мінялися збройні сили України. Берці на мембрані, форма укропіксель, нові знаки розрізнення, броньовики «Кугуар» і «Тритон», БПЛА «Лелека» і «Sparrow», десятки тисяч одиниць відновленої техніки, переданої у війська.
Я бачив, як в умовах війни було припинене падіння економіки – і вона пішла в зростання. Не стрибками, як хотілося б багатьом, але пішла. Я чудово розумів, що інакше й бути не може, – то тільки в казках великого реХВорматора, що тиняється по еміграціях, і якому співвітчизники навіть у Греції рило рівняють, економіку можна перебудувати на раз-два. В реальності все не так. Але, чорт забирай, я бачив як приходять інвестори, я бачив, як з’являлися можливості, я бачив потребу в робочих руках.
Нині цього всього нема. Нині хороша новина – не те, що впроваджене щось нове і прогресивне, нині хороша новина – це відсутність поганих новин. Нам їздять по вухах завершенням війни, але війна не завершується. Нам розповідають, що з агресором можна домовитися в той час, як агресор висуває Україні нові й нові ультиматуми. Все це надто схоже на ситуацію, коли за спинами нас, тих, хто захищав свою країну в Збройних силах, у добробатах, у волонтерських групах тощо, за нашими спинами намагаються «порішати», а нам сунути в рот по шматку м’яса. Аби заткнулися.
Забагато є ознак того, що чинна влада давно і з радістю пристала б на принизливі і ганебні умови замирення з агресором, єдине що їх стримує – це страх перед нами. Перед захисниками. Перед тими, хто так неймовірно хоче миру. Шалено хоче миру. Хоче миру як той, хто знає, що воно таке ховати товаришів. Ми всі дуже хочемо миру, але НЕ ціною приниження. Не ціною ганьби, після якої наші онуки соромитимуться говорити, що вони – українці. Ніж таке – краще все те, що було два роки тому. Важко, тяжко, виснажливо, але з перемогою наприкінці.
Гірке те відчуття, що після захисту країни на фронті її доводиться тепер захищати у тилу – від тих, кому країна власне не потрібна. Для кого стиль життя – «ласкаве телятко сім мамок смокче», а агресора треба «не злити і не дратувати». Від тих, хто 5 років втомлювався від війни на дивані і хто просторікує про те, як треба керувати країною, але не здатен збудувати свій власний добробут. Бо саме такі особи привели до влади коміка з усіма цими Єрмаками, Тищенками, Дубінськими тощо.
Так, тепер доводиться захищати Україну від цих згодних принижуватися, аби лише був борщ зі сметаною на столі. Але нікуди не подітися. Не ми перші – не ми останні. Дитячі хвороби країни нам доводиться долати в прискореному ритмі. Люди міняються, хто б там що не казав. Я вірю, Україна повернеться на шлях розвитку, і те, що з нами бити глеки собі дорожче, збагнуть навіть у Москві. Ми пройдемо цей важкий шлях – і перемога наша буде неймовірно солодка.
Збройники! Нацики! УСБеки! Добробатівці! Волонтери! Всі, хто захищав і захищає! З Днем захисника!
День, коли…
День, коли тіло, яке є Верховним Головнокомандувачем, по факту відчуває, що воно – випадковий пасажир.
День, коли атавізми совкодрочерського тонуть в історичних паралелях українського.
День, коли побратими і посестри однаково – ВОЇНИ.
День, коли вся стрічка в символіці НОВОГО ВІЙСЬКА, а на паперах указів імена історичних найменувань, а значить, започатковане нами живе всупереч рефлексіям зелених чортів.
День, коли ті, хто воював, постачав, волонтерив, сприяв, підтверджують – якщо треба, то знов не питання.
День, коли мало хто в голос, але майже усі адекватні подумки визнають – наш вибір війна до перемоги, інакше ті, хто не повернувся, лишилися в бою дарма.
День не сліз, а стиснутих кулаків.
День «Дякую!».
День, коли ми ще не придумали, як краще виказати свою повагу і прихильність, але воно вже витає в повітрі та точно розродиться в щось щемливе, світле і піднесене.
День, коли Героїка придушує малоросійське гречкосійство.
День Справжніх.
С праздником всех, кому есть что защищать.
Всех, кто понимает, что именно защищает и защищал.
Всех, кто понимает, от кого и почему Украину нужно защищать.
Постер на заставці © Andriy Yermolenko
