Як саме зараз ведеться гібридна війна

Михайло Забродський

Маю дещо неочікувану пропозицію. Спробуємо на конкретному прикладі розібратися, як саме зараз ведеться гібридна війна?

Загальновідомо, що у будь якому протистоянні держави або група держав використовують повний набір інструментів, з яких складається національна міць. Сьогодні це політична, військова, економічна та інформаційна сфери. Не є винятком із загальної практики і війна, яку нав’язав Україні наш північний сусід.

І якщо в суто військовому протистоянні можна вести мову про певну стабілізацію положення, але не варто забувати про невідворотність планів агресора, то в політичній та інформаційній сферах, дякуючи сумнівним здобуткам владної команди, можна говорити лише про перемінний успіх.

Окремо в нашому переліку стоїть суто економічне протиборство. З одного боку, воно не так практично виражене за причини неможливості співставити наші економічні потужності та можливості країни-агресора. З іншого боку, вагомий внесок в успіх такого протистояння вносять наші партнери і всі країни, які засуджують загарбницьку імперську політику “світової бензоколонки”.

Як відомо, одним із самих потужних способів впливу на агресора є введення відповідних економічних санкцій. Так, декілька днів тому Рада Європейського Союзу доповнила санкційний список по будівництву Керченського мосту, тому що, за словами представника Єврокомісії, вважає його “наступним кроком до насильницької інтеграції нелегально анексованого Криму”. Санкційний список цього разу поповнили дві персони і чотири підприємства за причини того, що вони “підривають і загрожують територіальній цілісності та незалежності України”. Правда, знайомо? Формулювання максимально наближене до цілого ряду статей нашої Конституції!..

Як хто би що не говорив стосовно ефективності санкцій, добре відомо, що вони мають стратегічний вплив на нашого противника. Зарубіжні інвестори під впливом обмежень утримуються від реалізації проектів або скасовують їх. Дехто з них, під тиском небезпідставних побоювань, виводять капітали. В цілому, це достатньо серйозний важіль тиску на економіку противника, і санкції однозначно наносять йому шкоду.

А тепер повертаємось до питання: а чи не забули ми, хто саме в першу чергу має вести цю війну?

Європейський Союз чітко висловив свою позицію і чергового разу вжив практичних заходів. А що ж керівництво нашої держави?.. Чиновниця з МЗС публічно подякувала Комітету постійних представників ЄС і… нічого більше! Ані натяку на відповідну реакцію з боку України, ані висловлювання позиції керівництва держави. Просто тиша.

Причин тому може бути чимало. Як не сумно, але поки чітко проглядається лише одна – відмовчування і відсторонення в рамках загальної політики “умиротворення” агресора. Ось тільки важко оцінити, як саме відсутність будь-яких дій з нашого боку буде сприйматися нашими партнерами і небайдужими людьми всього світу.

Можливо, прийшов час декому нагадати, наприклад, цитату із статті 17 Основного закону України: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України… є найважливішими функціями ДЕРЖАВИ…”. Натомість вочевидь сьогодні, замість зеленої владної команди, цю функцію значно ефективніше виконує Рада Європейського Союзу…

Колаж  Євгенія Олійник / Радіо Свобода
«Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»