Інавгурація щура

Олена Монова
Олена Монова

Як завзятий мамкін психолог (чи то пак психологиня) завжди намагаюсь влізти в голову усіляких ееее… дивних людей. Хочу зрозуміти, що відбувається у них там всередині, коли вони роблять якусь несамовиту дічь. Що відчувають, про що думають. От я вже доволі тривалий час колупаюсь в голові у Лукашенка. На що він розраховує? Як уявляє подальший перебіг подій і своє життя? Ким бачить себе в історії Беларусі?

Ота його таємна інавгурація — вона ж насправді про все це красномовно розповідає. Свідчить про те, що Лука десь в підсвідомості розуміє своє місце в цих історичних подіях. Про інавгурацію ніде не повідомляли (ще б пак), нікого не запрошували, навіть Пуціна, весь Мінськ був перекритий силовиками, всюди воєнна техніка і військові. Це називається легітимний президент? Він радше злий, переляканий, загнаний у кут щур. Загнаний, а тому небезпечний.

Але як можна керувати цілою країною із кута? Коли тебе там затисли ненавистю народу, придавили непокорою. Коли тебе не визнав президентом жоден з демократичних лідерів. Тільки Росія і Казахстан бачать в тобі президента. Ані Європа (Україна в тому числі), ані США не вважають Лукашенка легітимним президентом, а церемонію таємної інавгурації — законною. Власний народ тебе зневажає і бажає смерті, ну хіба що за винятком мусорні, яку Лука щедро підгодовував десятиліттями, і ще деяких безхребетних бюджетників, яким підкинули грошенят і налякали звільненням.



І ніякої бодай найменшої спроби вийти на діалог з власною країною. Натомість ОМОН, кийки, водомети, скалічені демонстранти, викрадені активісти, смерті. Але ж, трясця, невже ніхто з цих кровожерливих вар’ятів не вчить історію? Не знає, чим це все закінчується? В тому числі і для сім’ї. Вони ж одним махом ставлять тавро на всіх своїх нащадках до сьомого коліна. Їх будуть знати лише як членів родини узурпатора і вбивці. І потім деякі з них будуть міняти прізвища і робити все можливе для того, щоб ніяк не ототожнюватись з катом свого народу.

А міг би знайти в собі сміливість і піти на справжні чесні вибори, а потім гідно прийняти їх результат. Але ні. Тривале перебування при владі розбещує. Наразі не знаю, чим і як скоро скінчиться це протистояння, але вже очевидно, що це надовго. І все буде через силу і кров, бо такою є ціна свободи.

Наша задача не втручатися, підтримувати, не паплюжити їх шлях і їх вибір, за потреби надавати притулок активістам. І побажати беларусам сили, терпіння і усвідомлення свої мети.

 

Карикатура на заставці © Сергей Ёлкин / DW

 

Реакція соцмереж:

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії