Майдано-тиждень… Підсумки
Ну що? Майдано-тиждень завершився. Можна підбивати підсумки.
За психологічною накачкою перед майдано-тижнем, враження складалося, ніби повернувся 2014 рік. Тролі на сторінки лізли розстрільнями як пацаки на Авдіївку. Провокували, відвертали увагу, силилися розгорнути агітмайданчки на коментах. Вибачте милі, весь цей інструментарій я засвоїв, ще коли сам лазив по форумах російської вати – у щирість вашу я вірю не більше ніж у щирість наперсточника, який зранку до ночі лоха розводить. Не на того напали.
Блокада залізниці… Правильні статті на правильних виданнях… Правильні репортажі на каналах одіозних олігархів… Російські ЗМІ, що ледь не відверто закликали українців валити «злочинну владу». Страшні-страші казки про орди ментів, що їх стягують до Києва. Спроби лідерів протестів нацькувати своїх прибічників на армію…
А на виході – пшик. Пук. Пар під шаленим тиском, який увесь вийшов у свисток. Повний нуль.
Кілька акцій, жодна з яких не набрала і двох тисяч учасників разом з байдикуючими перехожими і журналістами. Жодна не дотягнула навіть до найбільш зачуханої акції проти Янука. ЖОДНА.
І апогей – набите рило Соболєва, яке дивним чином повністю загоїлося вже наступного ранку. У Соболєва справжнє прізвище точно не Маклауд?
Звісно, лідери опозиції уже починають спекулювати цифрами, складаючи докупи кількість учасників всіх акцій. Чиста маніпуляція, ¾ прибічників опозиції перебігали з акції на акцію, тож загальна їхня чисельність явно не більше за ту що ми бачили. А нездатність всіх противників влади виступити спільно говорить сама за себе.
Про що говорить? Про те що нинішні лідери опозиції масам просто категорично НЕ цікаві. У лідерів протестів є лише один спосіб заявити про свою значущість – зібрати акцію протесту на яку прийде не менше 20 000 громадян. Краще – більше. Майдан почався не тоді коли зібралися перші протестувальники (якщо хтось забув, першим хто розігнав Євромайдан був дощ, наступного дня – весь Євромайдан тоді помістився в переході під Майданом), Майдан почався тоді, коли до нього приєдналися маси київських міщан.
А міщанам лідери протестів НЕ цікаві. Міщани, так, бурчать і через дорогий долар і через високі тарифи та ціни, і через війну якій кінця-краю не видно і ще багато про що. Але відверто з собою ті самі пересічні громадяни чудово розуміють – не може бути вічною тарифна халява, не може бути ідеальна економіка під час війни, закінчення війни залежить не від нашого керівництва, а від ворожого, тощо й тощо. Міщани бачать той несамовитий популізм, який лине від акцій протесту (типу маршу правих сил, що висуває економічні вимоги, кальковані з ідей комуністів). Міщани бачать, що за червоними сорочками нинішніх революціонерів вже зараз аж явно прокреслюються чорні куртки чекістів – на більше ті революціонери не здатні ані за рівнем освіти, ані за рівнем політичної культури.
Міщанинові воно треба?
На владу треба тиснути – це аксіома. Владу треба протверезювати протестами – це не обговорюється. Але якщо майданчик для конструктивних протестів по справді болючих питаннях захоплюють популісти та демагоги, ефект протесту зводиться до нуля. Матимемо крикливу опозицію, не цікаву міщанинові – і владу, яка іншої опозиції просто не бачить. Для якої, чорт забирай, отака опозиція згодом стане навіть вигідною.
Протестувальники! Хочете достукатися до народу? Шукайте інші методи і шляхи. Теми інші шукайте. Вашим нинішнім гаслам і закликам ціна – три копійки. Ваші нинішні протести нікому не цікаві. Вам кортить займатися процесом задля обігріву космосу? Прапор в руки – та тільки час іде, і поки особисто ви горбом заводите у владу чергового авантюриста, хтось будує добробут. Свій особистий. Не кортить замислитися?
Віщую карколомний довід: «кріпак доказує вільним козакам переваги кріпацтва». Милі, у Фінляндії не було батька Махна – фіни побудували державу. В Україні були і Махно, і Коцур і ще чимало веселих хлопців – вони зруйнували державу і прирекли Україну на окупацію і голодомор. 17-те сторіччя – романтичне привабливе. Але на дворі – 21-е.
Замисліться.
