Це зрадницьке почуття «могло бути гірше»…

Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

Я прослідковую еволюцію оцінок декого зі своїх частих опонентів на телеканалах. У суботу на Прямому помітив це й на прикладі експерта Бондаренка, з яким мав дискусію. Він же не був та й ніби не став апологетом зеленої влади, а акценти посунулися. І не лише в ефірі на камери, але й у приватних розмовах поза ефірним часом.

Чітко бачу, як за рік пройшло звикання й бажання якось пригладити негативне враження від дій Зеленського: беззаконня й порушення Конституції трактувати, як прикрі непорозуміння, некомпетентність компенсувати твердженнями, що він чогось таки навчається, колаборантські й антиукраїнські рішення – але ж зовсім російським не став, іноді навіть тихенько огризається…

Бачу цю психологічну втому й адаптацію в дуже багатьох адекватних людей. Усе менше тих, хто принципово відмовляються від використання стосовно цієї особи слова “президент”. Спершу нас було на порядок більше. У цьому й суть політичної облоги – ми трансформуємося в добропорядних громадян країни кривих дзеркал. Ні. Ті, хто не голосував за це непорозуміння, ті й нині не стали називати чорне білим, не розгубили орієнтирів та концептуально правильних оцінок. Серед нас не проросли слизькі плями зеленої політичної плісняви. Але для нас усе частіше чорне починає бути сірим. Противним, неприємним (ми ж не дали себе збити з пантелику ошалілою антипорошенківською кампанією і пам’ятаємо, як виглядає біле!), але вже й не чорним. Бо могло ж бути й гірше…



Оце “могло бути гірше” – дуже зрадницьке почуття… Ним виховували цілі покоління вірних громадян совка. Тільки тоді це найчастіше формулювали: “Всё будет хорошо, только бы не было войны…” Війни не було, а отже з рештою якось і жити можна. Авторитарній системі, яка не дійшла (або й не планує дійти) до крайнього сталінського абсолютизму, цього більше ніж достатньо. Перемога за душі вже отримана.

Так і тут. Він же з Путіним ще на брудершафт не п’є і танки рашистські парад на Хрещатику не проводять. І кілька найганебніших поступок пригальмували… Не відмовилися, не скасували, а лише відклали, як і антиконституційний закон про реальне визнання подвійного громадянства. Але багатьом з нас уже й цього достатньо. Ну і ще одна дика, як для нормального суспільства, фраза: “Ну він же росте…” Тобто, ви обрали повного ідіота, який ні бельмеса не розумів у державних справах, кількох слів у повноцінне речення не міг зв’язати, а зараз, о радість, він уже цілі речення іноді може будувати та по декілька чисел перед пресконферецією визубрити… Досяг рівня інтелекту дитини трьох років. Але ж росте, курча!

Думаю, що окрім пагубного ефекту звикання з наявним злом та бажання вишукати (а не вдасться, то дофантазувати) в ньому хоч якусь крапельку позитиву, ми зазнали ще однієї небезпечної перверзії. Вона принесена в психіку мас з-зовні, але повноцінно починає працювати лише, коли загніздиться в головах. Це трансформація точки відліку або системи координат для оцінювання. Порошенко ніс у собі заряд позитиву, прогресу й високих цілей. І нас підштовхнули, а ми легко піддалися, до оцінювання від ідеального. Звісно ж, ніхто не стане ідеалом, тим більше в наших гнилих політичних умовах. Але ж ми хочемо лише ідеалу, тому й повторюємо за всілякими “Ге+Ге” й сотнями інших, перелік усього того, в чому Порошенко до ідеалу не дотягнув. Плювати, що корупція скоротилася в десятки разів, але ж вона ще зберігається. Так давайте ж
усією сворою цькувати його, бо посмів не дотягнути до якоїсь захмарної планки.

А тут раптом приходить цілковитий нікчема із своєю “камандой маладой”. І всі ті самі Ге, які вишукували найвищі позначки для порівняння при попереднику, раптом заспівали протилежної, почали шукати рівень, дна, потім “дно дна”, потім ще якусь неосяйну глибину падіння, на фоні яких “наш іще не зовсім втрачений і навіть дуже той-того!”

Та сама корупція, за рахунок подолання якої при Порошенкові втримали бюджет при втраті колосального куска економіки та руйнування цілих галузей, зараз, повернувшись, вимиває за квартал з бюджету від 100 мільярдів і більше. Ми це все бачимо, але ж “могло бути й гірше…”

Нам же запропонували порівняння з найнижчою точкою абсолютного падіння . І не лише зеленобобіки, яким лиш аргумент дай, щоб гордитися своїм вибором (може звідси аномально високі за таких результатів рейтинги?), але й адекватні люди починають казати, що все це не так уже й катастрофічно, могло ж бути…

Порівняно з показником абсолютного холоду (-273,15 градуса за Цельсієм), у Сибірі справжній курорт, навіть узимку. От тільки перебиратися туди наші новоявлені оптимісти якось не поспішають, бо шкала-шкалою, а власна шкіра чує не відносні, а абсолютні величини…

Поділитися:
Share

Усі відео