Вони загинули за те, щоб Україна була
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевне б, репнуло від сорому й хули.
Василь Симоненко написав цей вірш після потрясіння, яке він пережив на місці поховань жертв сталінських репресій у Биківні. Науковці кажуть, у Биківнянському лісі протягом найстрашніших років Великого терору знайшли свій останній притулок від 30 до 100 тисяч закатованих. Кожного разу, коли буваю там, відчуваю, як земля просякнута кров’ю, а крики жертв застрягли у гілках дерев, — жахаюся від усвідомлення величини скоєного злочину.
«Спеціальні потреби» — офіційна мета виділення цієї земельної ділянки. Це рішення збереглося в архівах. Так більшовики приховували свої жахливі злочини. Насправді цьому лісу судилося стати справжнім «українським некрополем».
Інтелігенція, державні і релігійні діячі, жертви так званих «чисток», колишні військовополонені, представники польського, німецького, болгарського, литовського і багато інших народів, на жаль, досі не встановлених людей покояться у цьому скорботному місці.
Трагедія комуністичного терору має стати повчальним уроком на майбутнє, надійним запобіжником від спроб реанімувати «русский мир» на нашій українській землі.
Вічна пам’ять усім жертвам репресій, похованим у Биківнянському лісі, у інших місцях розстрілів в Україні та за її межами. Ми пам’ятаємо…
Більшовицький експеримент 1918-1991 років обійшовся нам у понад 10 мільйонів скалічених життів українців.
Абсолютна більшість з них передчасно загинули, більшість – загинула в муках.
Решта – пройшли табори і заслання.
Нам було нестерпно вдома два місяці на карантині.
Вони – провели роки і десятки років в бараках Сибіру, за каторжною працею. І, якщо вижив, після такого «карантину» шансу на роботу, нормальне життя вже не було.
Бо ти ставав «політічєскім».
Розстрілювали переважно еліту нації: політиків, військових, науковців, творчу інтелігенцію.
Методично і цілеспрямовано.
Одночасно знищували селян, природних носіїв національних звичаїв і мови.
Скільки життів забрали окупанти під час панування царської Росії – важко навіть уявити. Поїдьте бодай у Батурин – колись він був столицею козацької України, і подивіться, що стається з містом, коли його вирізають до коріння московити.
Сьогодні день Пам’яті жертв політичних репресій.
Вони загинули за те, щоб Україна була.
Не забувайте про це.
За незалежність заплачено величезну ціну.
І сьогодні, щодня, ця ціна примножується кров’ю на фронті.
