До річниці безвізу. Як це було
Ми входимо у місяць підсумкової історії запровадження нашого БЕЗВІЗу з ЄС. Щоб тільки це не виявилося пам’яттю про безвіз, бо якось по зрадницьки саме така теза проситься на язик. Але ж ми оптимісти!
Отже, 11 травня 2017 року наче б то й не було якоюсь підсумковою датою, але ті, хто перебували в середині процесу й мали трошки більше інформації, знають, що лише цього дня надання безвізового статусу для українців стало незворотним процесом. Ніби й були кілька проміжних фінішів, коли все видавалося вже майже вирішеним (хоча й залишалося геть неймовірним за своєю суттю). Так, визначальні рішення були ухвалені 17 листопада (Комітет постійних представників країн-членів) та 15 грудня (Саміт ЄС) 2016 року. Але вони стосувалися лише позитивної оцінки виконання Україною своїх зобов’язань. У ЄС свої виконувати не дуже поспішали. Більше того, вже на початку грудня було запущено механізм тривалого блокування рішення щодо України. Хоча формально йшлося не про нас, а про універсальний механізм зупинення дії угод про безвізовий статус із державами, з якими в ЄС укладені відповідні угоди.
Попри всі бажання затягнути процес з боку деяких симпатиків РФії та антипатиків України перешкоду подолали 14 лютого 2017-го. А після усунення останньої формальної перешкоди Петро Порошенко зробив те, за що його в дипломатичних колах, ще за часів його перебування на посаді міністра закордонних справ, з деяким острахом називали “бульдозером”. Зараз призабулося, а варто пам’ятати, як він день за днем обдзвонював усіх європейських лідерів і в довгих розмовах видавлював з низ згоду на прискорену процедуру розгляду українського питання. Адже спочатку в ЄС натякали, що треба почекати й подивитися, чи не відступить Україна від ухвалених рішень (ну ніби в 2019-20 дивилися!), а ще глянути, чи не буде якої біди на сході, й чи це не спровокує додаткових міграційних ризиків. Про надання безвізу Україні за пару місяців навіть найбільші друзі України в ЄС не мріяли.
Бажаючи отримати гарантії для України, Порошенко тоді вибив з лідерів ЄС екстраординарне рішення – так званий “тріалог” між Європарламентом, Єврокомісією та Радою ЄС, коли всі три структури не по черзі, а разом погодили позицію щодо прискореного надання українцям безвізового статусу. Це сталося вже 28 лютого. Далі 2 березня було рішення Ради Євросоюзу. 9 березня позитивне голосування профільного комітету Європарламенту. 6 квітня рішення ухвалив Європейський Парламент. Показово: за визначився 521 депутат з усіх великих фракцій; проти проголосували лише 75 депутатів (майже всі з радикальних і неонацистських партій, тобто вірні ідеологічні друзі Путіна), ще 36 утрималися. Цьому рішенню передувало тривале протистояння й навіть типово пост-совковий захід із фальшивим повідомленням чи то про мінування, чи то про пожежу в приміщеннях Європарламенту.
Але це ще була лише проміжна перемога. Скасувати рішення вже навряд чи могли, але відтерміновувати – скільки завгодно. Але тут уже пішла друга атака Порошенка. Я їм навіть не заздрю, бо знаю, як він за кілька днів з кожного європейського лідера вибивав саме консенсусне рішення. Раша зробила ставку на провал остаточного виконання рішення про введення безвізу за процедурою так званої кваліфікованої більшості й готувалася включити всі наявні методи лобізму. Тому, якби за пару днів не було досягнуто повного консенсусу, ми б попали в тривалу круговерть із непрогнозованими результатами. В Москві недооцінили Пороха й не встигли. Він витиснув необхідне спільне рішення послів усіх країн-членів ЄС на 26 квітня, чого ні лідери ЄС не планували, ні в Москві не очікували.
А 11 травня 2017 року відбулося останнє голосування, яке відкрило шлях до підписання Угоди. Рішення, навіть при встановленому консенсусі, має бути проголосоване Радою міністрів країн ЄС. Звично такі рішення голосує Рада міністрів закордонних справ країн ЄС – це їхня специфіка. Але установчі документи Євросоюзу не створюють тут імперативу. Оскільки це голосування вважається лише формальним, то проголосувати може й рада міністрів будь-якого іншого профілю. А тоді в кількох країнах ЄС почалися інтриги, стало відомо, що один чи два міністри закордонних справ спробують відтермінувати проведення засідання та добитися зміни позиції своїх держав.
І тут на повну зіграв дует Порошенко-Туск. Не знаю, хто з них це придумав, але на фоні неясності з зібранням профільних міністрів, питання запропонували розглянути Раді міністрів сільського господарства та рибальства. Що станеться саме так, до початку засідання знали не надто багато людей (у тому числі й серед членів самої Ради аграрних міністрів), тому все пройшло без зривів та в повній відповідності до процедури. Лавров того дня ледь не сказився від люті.
І сталося це підсумкове голосування саме 11 травня 2017 року. Усе! Після цього вже жодних рішень, голосувань, погоджень бути не могло. Всі подальші дії були визначені саме цим остаточним голосуванням та текстом Угоди. Там було визначено, що 17 травня відбудеться урочисте підписання Угоди про лібералізацію візового режиму для громадян України. Воно відбулося у визначений день за присутності Президента України Петра Порошенка та голови Європейського парламенту Антоніо Таяні. Далі до 22 травня текст був перекладений усіма мовами країн ЄС та верифікований і невідкладно опублікований. Це також були рекордні терміни, очікували, що на процедуру може піти кілька тижнів або й місяців. Тут уже персональна подяка Дональду Туску. А сам початок дії Угоди був уже запрограмований на 20-ий день після публікації. Що й сталося 11 червня.
Тому не хочу, щоб ми забували про цей день остаточного рішення, яке так важко далося Україні, і яке, завдяки дикій вакханалії купки московських холуїв та олігархічних прихвоснів може бути зупинене чи й навіть скасоване. Не забуваймо, що всі тоталітарні режими особливо бояться свободи пересування своїх громадян.
Окремо напишу іншим разом дещо про нинішню злочинну позицію української влади, яка хоче взяти під контроль конституційне право українців на вільний виїзд з країни. Бо в нас тут забагато довірливих появилося. Був здивований, коли заяву британського посольства почали обзивати фейком, посилаючись на заяву нашого міністра-кар’єриста. Знайшли кому вірити. Схоже, що перший раунд вони не виграли, пройшов у них в нічию, але й ми ще далеко не перемогли. Там усе геть не просто. Але це інша тема. Уже далеко не радісна.
