Свято надії

Воскресіння Христа у християнстві – подія центральна. Навколо неї крутиться все. Я не буду занурюватися в біблеїстику – не бракує фахівців без мене. Зверну увагу на кілька деталей суто історичного плану.

Ідея воскресіння Христа дала поштовх для появи цілої релігійної та філософської течії – Християнства. Народжене як одне з відгалужень іудаїзму учення Ісуса Христа знайшло мільйони шанувальників у всьому світі. Відтоді, як апостол Павло почав хрестити не-іудеїв, Християнство поширилося на всю тодішню Римську імперію. Християнами ставали самі римляни. Римська імперія була неймовірно віротерпима – за весь період її існування під заборону потрапляли лише кілька культів.

Тодішня Олімпійська релігія (шанування Юпітера, Юнони, Нептуна), на перший погляд, була набагато більш демократична за Християнство. Проте цивілізовані римляни чомусь масово потягнулися до учення маловідомого іудейського пророка.

Ба більше. За гамбурзьким рахунком, Християнство зуміло опанувати практично весь світ. Ще наприкінці 19-го ст. над християнською Британією не заходило сонце, а світ по-хорошому поділявся на християнські країни, колонії християнських країн та країни, контрольовані християнськими країнами. Християнство показало неймовірну силу. Чому?

Я думаю, от саме тому. Через акт Воскресіння. Християнство дало людям надію. Надію на те, що нічого не завершується назавжди. Кінець чогось – це завжди початок чогось. Коли Христос загинув на хресті під глузи й знущання натовпу, для його учнів і послідовників це була катастрофа світогляду і переконань. Але Христос воскрес – і вчорашнє лихо обернулося на щасливе майбутнє.

Саме тому ми шануємо Воскресіння. Великдень. День нагадування – старе уходить для того, аби породити нове. Нічого не завершується назавжди. Все ще попереду. Як не забути про це? Вірити. Хоча б у себе і свої сили, якщо не в Господа.

Нам зараз важко. Ми бачимо, як на наших очах руйнується той шлях реформ і розбудови країни, який 5 років здійснював президент Порошенко. Я регулярно бачу коменти людей, в яких опустилися руки. З яких лунає «все закінчено», «це не побороти», «нас зрадили» тощо, тощо. Хочеться кричати у відповідь – та озирніться ж навколо. Відбувається чимало позитивних речей. Нація здобуває важкий, але необхідний досвід, відчути який можна, на жаль, лише на власній шкірі. Буде важко? Обов’язково. Але Україна пройде це і вийде оновленою. І явно кращою. На це треба працювати. В це треба вірити.

Ми живі, і ми діємо, а значить, нічого ще не втрачено.

І так. Минулого року ми святкували ПЕРШИЙ Великдень у Помісній Українській православній церкві. Згадайте, як потирала руки вата, коли дізналися результати президентських виборів! Яке майбутнє вони передрікали ПЦУ? І що? Православну церкву України продовжують визнавати в світі. Те, що було зроблено рік тому президентом Петром Порошенко, продовжує існувати і зміцнюватися всім ворогам на зло. Створення помісної православної церкви в Україні було дуже важким процесом. Переговори, зустрічі, умовляння впертих. Ми бачимо зараз, яку позицію зайняв Філарет, – уявіть, яково було його уламувати тоді? Ми бачили, яку істерику здійняла поява ПЦУ у Росії, у української вати, у політичних противників Порошенка. Скільки було глузів, знущань, злоби? І що?

Тепер чимало з тих, хто тоді дихав ненавистю, самі біжать до храмів ПЦУ демонструвати свій патріотизм. До церкви, створеної ненависним їм Петром Порошенком. А церква існує.

Я переконаний, цей процес триватиме, і його вже не розвернути. Треба просто в це вірити. Сподіватися. Фінал чогось – завжди початок чогось. Христос воскрес!

На фото: святкування Христового Воскресіння 28.04.2019 р. – перший Великдень у новій історії вже об’єднаної Помісної Української Православної Церкви. Фото © Facebook Православна Церква України