Трагічний День соборності
Три роки тому День соборності України для мене перестав бути днем, який викликає позитивні емоції. Три роки тому День соборності України став для мене днем трагічним і залишиться таким.
Вперше за багато десятиліть за Незалежність і Свободу України гинули Люди. І це відбувалось не десь там в історичних книжках чи фільмах, відбувалось це в столиці моєї країни в реальному часі, на очах.
Трагізм ситуації полягав в тому, що тоді за Незалежність України український Народ боровся з т.з. українською владою, українці вбивали українців в боротьбі за Свободу.
Я не знав нікого з Людей, котрі загинули тоді. Але я дуже добре пам’ятаю, пам’ятаю як сьогодні, похорони Юрія Вербицького, пам’ятаю очі тих тисяч людей, які в лютий мороз прийшли віддати честь Людині, яку вони ніколи не знали, бо ця Людина загинула за Україну.
Люди, а що з вами стало тепер?
Ви готові пробачити це? Ви готові пробачити сьогодні смерті тисяч по звірячому вбитих і закатованих?
Ви готові віджартовуватися жартами ольгинських тролів і дегенератів про те, що путін нападе? путін напав тоді, три роки тому, коли за Свободу України почали гинути Герої.
Ви готові здатися за обіцянки дешевих тарифів, прекрасно знаючи, що це лише обіцянки?
Ви готові здатися за віртуальну боротьбу з корупцією у фейсбучиках в піддиктовку російських олігархів?
Ви готові здатися бо хтось не виправдав ваших сподівань? Нехай. Час і нащадки розставлять крапки над і. А ви що? Ви що скажете своїми дітям? Йшов на Київ разом з армією новоросії? Закликав відмовитись від Криму і Донбасу? Стояв за 80 гривень на мураївському путінгу, розказуючи, що це Майдан?
Люди, згадайте свої очі тоді, згадайте себе справжніх, без ворожої пропаганди і власних стереотипів.
Ви не маєте права, ніякого, здаватись.
Ви не маєте права, ніякого, воювати проти своєї країни і радіти невдачам своєї країни.
Ви не маєте права зрадити тих, хто вже помер за нашу країну.
Бо вас проклянуть ваші ж діти.
