Недокарантинена країна
Знаєте, багато моїх френдів за вчора-сьогодні переповідають свої враження від недокарантиненого Києва, яким досі вештає купа людей, і багато з них не дотримують елементарних гігієнічних процедур:
– не тримають безпечну дистанцію – скупчуються без потреби в чергах, на зупинках і просто так;
– щільно набиваються в ліфти, підземні переходи та магазини;
– окуповують дитячі майданчики цілими юрбами, тісняться на лавочках;
– обмацують босою лапкою все, до чого можна дотягнутися – всі поручні, лавочки, двері магазинів;
– не носять маски й рукавички навіть в приміщеннях;
– і навіть влаштовують пікніки в парках, наче мешканці безжурного Гобітширу.
Ймовірно, що сновигають у справах, які можуть почекати (це припущення), а також утворюють зайві ланцюжки контактів, сприймаючи карантин як вдалу нагоду нарешті зустрітися з друзями, з якими давно не бачилися (це не припущення, а мої власні спостереження з парку, де я відлюдно вигулювала собаку і здалека спостерігала це свято життя).
Ми, коли обурюємося надзвичайною безтурботністю навколо, звісно, праві. Треба тиснути і воланням в соцмережах, і власним прикладом, з’являючись urbi et orbi в підкреслено захищеному вигляді, змінити свої поведінкові патерни й виразно це демонструвати, а потім описувати це в соцмережах.
Але хочу дещо сказати і на захист наших містян, і заспокійливе водночас.
Те, що я чула від своїх контактів з інших країн та міст впродовж минулого тижня, дуже подібне. Від статечного заокеанського Бостону до безжурного сусідського Кракову, скрізь те саме – люди туплять, люди не дотримують, люди без масок, але магазини спустошують. Але день, другий, третій – і починає потроху доходити, люди опам’ятовуються, захисту на перехожих більшає, потроху, зі скреготом, але навчаються тримати дистанцію.
І тут, думаю, є ще один аспект. Я розумію, що перевести щоденну побутову поведінку на інші, тривожні рейки це потребує часу. Не може все місто просто прокинутися зранку і почати поводитися інакше. Розгребсти все в супермаркетах – це миттєва, реактивна дія. А змінення побутових навичок – процес, причому інерційний. Навіть одна свідома людина витратить певний час на випрацювання цих нових поведінкових патернів, а спільнота великого міста – і поготів.
Тому – тиснемо, усовіщаннями і власним прикладом, люди в нас такі, як скрізь, не гірші, хоча й не кращі. З владою, щоправда, фантастично не поталанило, але що вже там, ми таке проходили. В нас, власне, більшу частину життя влада була паршивезна, від СРСР до Овоча.
Когда я вижу набитые троллейбусы, когда я вижу праздно прогуливающихся, когда я вижу толпы на остановках, когда я смотрю в окно и не наблюдаю никакой разницы в людности улиц с обычным временем, перед глазами у меня появляются цифры.
Вот эти цифры. Живущие сегодняшним днем люди не хотят даже слышать наше “Что вы делаете?”
Впрочем, это не новость. Год назад мы кричали им “Что вы делаете?”, получая только ненависть в ответ. И вот сегодня, на пороге хтонического ужаса, наша страна возглавляется шайкой клоунов, озабоченных рейтингами и видосиками, во главе с Величайшим, считающим, что быть актером в сериале и управлять страной – это одного порядка задачи. Ну а что: бери текст и читай на камеру – вот и все президентство.
У нас нет президента. Но у нас есть мы. Способные понять, как сегодняшний день скажется на будущем. Посмотрите на эту таблицу. На эти цифры. Да, в Италии население старше. Но медицина там несопоставимо лучше, а во главе страны не карманный клоун олигарха.
Я не пугаю. Посмотрите на таблицу, я специально выбрала эту форму: эксель, столбики, цифры – максимум рацио, минимум образов, минимум эмоций. Потому что не хочу вызывать панические мысли, моя цель – чтобы читающий этот пост задумался о будущем. Самом ближайшем. Неделя, две, месяц.
Не планируйте снятие карантина 3 апреля, не планируйте Пасху, не планируйте майские. Посадите родных старше 60 лет в карантин, обеспечьте дезинфекцией, обеспечьте, чтоб приносимые вами покупки не стали источником заражения.
Убедите близких, что угроза реальна. Убеждайте и близких, и далеких не шляться по улицам. Минимизируйте контакты. Уже минимизировали? А теперь действительно минимизируйте. Заставьте родных сделать то же самое.
Купите дезинфекторы, купите запас перчаток, решите, как быть с масками, очками. Объясняйте близким и далеким, что шутки кончились. Что перспектива вот такая. И что она близка.
Говорите, показывайте, убеждайте. Чем больше мы сделаем сейчас, тем менее жуткими будут пустые пока строки в этой таблице.
