Полтавський облом. Як росіяни у шведів завойовані території купили
Ви знаєте ЧИМ для шведів закінчилася війна з Петром І? Тим що шведи дозволили пацакам території сучасних Ленінградської області, шматочок Карелії, а також Естонії і Латвії у себе… купити.
Я не жартую – почитайте умови Ништадтського миру. Після Полтави, після розгрому краси й гордості шведської армії, після голштинської катастрофи корпусу Стенбока, після поразки Фінської армії Армфельда (щира дяка швецьким всепропадлам – все писав про це), після того як російський флот вже піратствував на швецьких комунікаціях і швецькому узбережжі, шведи всього лише дозволили пацакам повернути собі практично всю Фінляндію і заплатити собі за всі територіальні збитки.
Слабо?!! Як же так вийшло?
Після 1718 р. стало очевидно – війну Швеція програла. Кращі швецькі полки – загинули, флот не справлявся з російською навалою, найкращий командувач шведів (тобто сам Карл ХІІ) героїчно загинув, країна була економічно виснажена, висмоктана і знесилена, міста заполонили біженці з Фінляндії та Балтії, країна з вищої ліги європейської політики звалилася на околиці, країна потерпала від піратський десантів пацаків…
Якщо це називається не абзац – скажіть що таке абзац?
Очевидно – далі вести війну Швеція не могла. Як ви гадаєте, що в тих умовах робили шведи? Стелилися килимком перед представниками Московії? Обговорювали плани обміну полонених «всіх на всіх» та волали про зраду-насзливають у швецькому уряді?
А ні фіга подібного. Шведи у той час реалізовували свій власний прото-Мінськ.
Правляча королева Ульріка (рідна сестра героїчно-загиблого Карла ХІІ) і її чоловік, принц Гессенський, так само як їхніх брат і шурин відповідно, класти людей на полі бою не вміли та й не любили, проте в керуванні Швецією щось – та тямили. Вони зайняли позицію – миру не підписувати, тягнути війну як тягнеться, а там – подивимося.
Це було важко! Скажено важко! Пацаки ламали шведам торгівлю. Швецькі ФОПи зазнавали скажених збитків. Пацаки постійно влаштовували бійки зі швецькими військами. Шведи втрачали по 40-50 людей щомісяця, не враховуючи пацакських піратських набігів. Вулицями гуляли пропагандистські про-пацакські антиурядові памфлети та куплети. Ревіли швецькі всепропадли. Шведи просто втомилися вщент від війни, яка тяглася вже, на секундочку, більше 18 років.
Проте зчепивши зуби і повторюючи собі щоразу «Gott mit uns!», шведи продовжували втілювати в життя генеральну лінію власного уряду, замість влаштовувати Майдани-3 і приводити на владу патріотівТМ.
Навіщо вони це робили?
А справа в тому, що швецькі дипломати дуже гарно розуміли – з війною життя не закінчується. Так, пацакам, датчанам та полякам спільними зусиллями вдалося засунути Швецію в дупу європейської політики. Але! Зразу ж на порядок денний вилізли розбіжності між самими вчорашніми союзниками. Поляки Августа ІІ дивлячись на посилення Московії, з жахом усвідомлювали що тепер з ОЦИМ доведеться мати справу, а Швеції-союзника більше нема і не передбачається. Датчани з незадоволенням відкрили, що на Балтиці в них з’явився прискіпливий сусід. Посиленню не раділи Священна Римська імперія (читай – Австрія) та Франція – сировинний придаток Британії, яким Росія була ще з часів Івана Грозного ризикував стати в разі чого придатком військовим, а на фіга їм той гімор?
Та й сама Британія посиленню Московії якось не раділа, бо по-перше, Георг І, до того як стати королем Британії, працював курфюрстом Ганновера і зазіхання Петрухи стали торкатися його батьківщини, а по-друге, далеко не всі в Британії раділи тому, що їхнє джерело конопель, лісу, воску та хутр раптом обзавелося потужним флотом і заходилося гратися в геополітику. «Оскаженілу лісопильню» час було ставити на місце.
Що й реалізувалося у Віденькій угоді, укладеній між королями Британії, Австрії та Польщі, під аплодисменти Франції. Антиросійський напрямок цієї угоди був більш ніж очевидний. І змовники не просто зумовлювалися – вони діяли. Швеція без жодного пострілу повернула собі Північну Померанію. Швеція тихою сапою уклала мирні угоди з усіма вчорашніми ворогами. Крім Москви.
Москвою теж зайнялися. Прусські дворяни і опозиційні Петру польські магнати несподівано отримали гроші на поточні антиросійські розходи (можливо – англійські). Зрештою Росія війною була виснажене навіть гірше за Швецію, і нові й нові військові акції потребували грошей, яких уже просто не було. Москва новими й новими провокаціями примушували Швецію до миру – а та не реагувала. Шведи всерйоз сподівалися, що ще трохи – і Москва поверне все захоплене аж до Петербургу включно.
Наміри Швеції зруйнував черговий конфлікт між Британією і Францією – стало очевидно, наразі їм обом не до Москви. За таких умов шведи таки дозволили Москві повернути собі Фінляндію та фактично купити у себе всі завойовані Петром землі. І не за дерев’яні купити, а у вільноконвертованій валюті – за 2 мільйони талерів. Для порівняння річний оберт тодішнього «Газпрому», тобто російського експорту до Британії складав біля 220 тисяч фунтів стерлінгів.
Саме ОЦЕ і є досягненням Петра І, по підсумках 21-річної війни, яким нині неймовірно пишаються пацаки.
Саме це – результат того, що шведи пішли за своїм урядом, а не за своїми всепропадлами.
