Шана волонтерам, шана нашім воїнам! З Америки з пошаною.

Зранку на КПП мені одразу доповіли, що командування базою хоче бачити мене на плацу.

Зазвичай цивільні спеціалісти беруть участь у щоденної церемонії підняття прапору тільки за власним бажанням – церемонія обов’язкова тільки для військових. Але сьогодні мене чомусь викликали.

— Кадет Васильєв? Ваша команда піднімає сьогодні прапор! — коротко наказав полковник.
— Sir, yes, sir! — я, насправді, не кадет і не новобранець, тому переставляти слова, згідно місцевої традиції, мені не потрібно. А “командою” гучно називаюсь я і моя напарниця, запорошена снігом Франческа.

— Рівняння на прапор! — рявкнув Уескотт, — і тільки зараз я помітив, що до великого прапору США, знизу, двома булавками до канату, було прикріплено крихітний українській прапорець, котрий полковник Уескотт попросив принести мене ще минулого тижня, коли я показав йому український варіант американської військової “Баллади про Зелені Берети”, котрий в Україні відомий як “Сто бійців”.

Після підняття прапорів під гімн США, Уескотт взяв слово.

— Я зібрав вас сьогодні, аби розповісти про форму, яку ви носите. Ви добровільно вбрали форму збройних сил США. Вона відрізняє вас від інших американців тим, що ви не просто платите податки і поважаєте закон. Ви служите цьому прапору і у випадку небезпеки ви у числі перших будете готові віддати своє життя за цю країну.

На вас сподіваються. Вам вірять. Вас поважають.

А чи ви поважаєте самі себе? Чи поважаєте свою форму? Ви усі знаєте прості правила – якщо ви носите форму поза службою – ви маєте поводитись згідно кодексу честі військовослужбовця США. Боронь вас Боже, заявитись у формі у бар, або з’явитись десь у нетверезому вигляді.

Неприпустимо перебувати у брудній формі, або вбраним не за уставом. Неприпустимо комбінувати елементи парадної і польової форми. Неприпустимо комбінувати елементи форми з цивільним одягом.

Я бачив це кілька разів поза межами бази – ще раз побачу, рядовий Рендолл, будуть наслідки, ясно?!

Усі бачили, що під нашим прапором майорить прапор України. І це не випадково.

Я вам скажу кілька слів про це. Ви знаєте, що в Україні, нову форму для війська придумали і створили волонтери? Цивільні волонтери! Це був не багатомільйонний тендер від Міноборони. Це команда цивільних волонтерів зібралась і придумала нову форму для свого війська. (Віталій Гайдукевич, про це буде окремий текст). І вони не отримали за свою роботу ані цента! Ви собі взагалі уявляєте об’єм роботи? Ні? А я уявляю.

Люди взяли і з нуля придумали форму для свого війська. Придумали для того, аби українське військо більше не нагадувало радянську армію! Самі, за власним бажанням! Не для того, аби зробити бізнес, а для того, аби бути вільними, а не країною-колонією СРСР.

Два роки тому на Сході України розпочалась війна проти сепаратистів і російських бойовиків. Добре озброєних, між іншим. Новітньою російською зброєю. Тоді волонтери пішли добровольцями туди воювати. І віддавали свої життя. Волонтери закуповували військову амуніцію і фактично фінансували армію. Прості громадяни.

А інші волонтери написали для свого війська пісню. Не просто написали і заспівали під гитару. А зробили студійний запис і зробили кліп. Витратили на це свій час і свої кошти! Тільки заради того, аби підняти бойовий дух своїм військовим, котрі їх захищають!

Ось як багато значить військова форма. Це не просто одяг для війни. Це символ надії і символ спокою громадян!

Мелодія цієї пісні вам дуже добре знайома. Це “Балада про Зелені Берети”. Але текст! Слова цієї пісні зробили її загальновійськовою. — і полковник прочитав кілька строк з перекладу Адріана Бріттана, котрий рекомендував мені Негребецький.

Я показав цей кліп полковнику ще минулого тижня, оскільки “The Ballad of The Green Beret”, дуже добре йому знайома. Написана вона о 1966 році Робином Муром і сержантом Барі Садлером, і з тих часів стал гімном спецпідрозділу морської піхоти США.

В Україні пісня з’явилась два роки тому у виконанні Юлії Донченко. Слова написав Oleksa Nehrebec’kyj, музикою займався Віталій Телезін, а Андрій Партика виступив продюсером.

“Протекла, мов кров з ножа
По степу тонка межа” — лунала українська мова з репродукторів над військовою базою США.

Наприкінці пісні, просто на останньому куплеті, полковник віддав честь прапорам. База віддала честь прапорам.

А мене врятувало те, що Франческа плакала більше, аніж я 🙂

Зі святом вас!