Чи виросте конкурентноздатність української робочої сили?

В Україні дуже низька продуктивність праці (див. Графік 1). Причини дві.

Перша – низький рівень інвестицій (див. Графік 2). Та ж сама Польща в 2018 отримала $12 млрд інвестицій, а Україна – тільки $2 млрд при практично тій же кількості населення. Інвестиції дозволяють використовувати більш сучасне обладнання і технології та збільшують продуктивність.

Друга причина – низький рівень якості робочої сили. І хоч тут ми за статистичними даними попереду всієї планети (високий відсоток писемності, відвідування шкіл та дипломів ВНЗ на душу населення), але в реальності середньостатистичний українець неконкурентноздатний на глобальному ринку. Бо ВНЗ, за деяким виключенням, в Україні перетворились на профанацію і виконують тільки одну функцію – видають довідки, що ти не дебіл.

В результаті у нас низький рівень доданої вартості. Ми багато експортуємо, але це низькотехнологічний експорт (див. Графік 3 та 4). Неспроможність створити товари та послуги з високою доданою вартістю – причина бідності.

В найближчі років 10 у нас не буде кардинальних змін в обсягах інвестицій. Це комплексна проблема. Захист прав власності, суди, правоохоронна система, легкість сплати податків та їх рівень, контролюючі органи, корупція, доступ до електроенергії, отримання дозволів та ліцензій, митні побори, збочена система приватної власності на с/г землю…

А от збільшити продуктивність через збільшення конкурентноздатності робочої сили цілком реально. Особливо в технічному напрямку, і на це є багато причин:

1. Світ зараз переживає четверту технологічну революцію. Дефіцит якісних інженерів (софт і хард) постійно зростає.
2. Україна не має достатньої кількості програмістів на душу населення. Тільки 0,4% українців працює в ІТ. В той час як в Польщі – 0,67%, в Німеччині – 1%, в США – 1,35%. Аби досягти показників Німеччини, нам ще треба близько 300 тисяч спеціалістів.
3. Програмування – професія молодих. Середній вік – 21-29 років. Приблизно 45% всіх програмістів почали вивчати програмування 10 років тому або раніше.
4. Середня зарплата українського програміста – $2000 і постійно зростає, а в, наприклад, System Architect – $5000.

В чому ж проблема?

1. Дуже низький рівень обізнаності про ІТ у дітей, молоді та батьків. Які існують технології, їх перспективи розвитку, специфіка, як і де вчити, які існують безкоштовні курси?
2. Діти та підлітки не мають достатнього рівня самоорганізованості, аби самостійно вчити програмування. Їм потрібно наставництво. Нам не потрібна інформатика в школі, нам потрібне програмування в школі та нормальними мовами, а не Паскалем. А Скретч з Лего в середній школі – це взагалі за межею добра і зла.
3. Вщент зруйнована система позашкільної освіти, і як результат – повна відсутність ранньої профорієнтації у дітей. Якщо до 12-14 років не зацікавити дитину якимось напрямком розвитку, то потім це вже малореально. І ми отримуємо натовп підлітків, які йдуть вчитись, аби кудись піти, орієнтуючись на назву спеціальності, “престижність”, а не на свої реальні бажання. Як результат – тільки 20-30% українців працюють за спеціальністю.
4. Позашкільна освіта віддана на фінансування місцевим бюджетам, в яких, як правило, ніколи на неї немає грошей. Відсутність розуміння на місцях, що саме розвивати. От і маємо купу гуртків з танців, малювання, музики, футболу та іншого “загального розвитку”.

В школі ми вчимось для загального розвитку, на гуртки ходимо для загального розвитку, в інститути поступаємо заради папірця, а потім вже такі загально розвинуті, з купою нікому не потрібних знань і гуглом в голові ніяк не можемо зрозуміти, чому такі у нас маленькі зарплати.