Я – цивільний. Чи закінчилася моя війна? Ні
За роки війни та армії я сам став армією.
Воно й не дивно. Загалом, за цей час я не пробув удома і півроку.
Життя моє розчинилося в шести ротаціях і нескінченних полігонах. Коли усвідомлюєш, що воював в 14, 15, 16, 17, 18 і 19, розумієш, що сам став трішечки війною.
Я сиджу і курю на маминому балконі, а над головою скрізь ранок над південним містом на бриючому проноситься журавлиний клин. Припізнилися з цим довгим теплом.
Ось і я тиждень не міг зібратися і написати ці слова. Наче сам від себе ховав їх.
Я – цивільний.
Тиждень тому я звільнений зі Збройних Сил за станом здоров’я. В останні півроку вилізло все, що ми з війною старанно заганяли вглиб. Просто в цей раз переважила не та чаша ваг. Ґрунтовно переважила. Позаду медична комісія і процес звільнення. Попереду МСЕК, “довгий і захоплюючий” процес відновлення і цивільне життя.
Чи закінчилася моя війна? Ні.
Вона закінчиться тоді, коли буде досягнуто те, заради чого ми воювали. Коли Україна увійде в своє право та в свої кордони на всій території. Коли можна буде сказати на могилах у хлопців – все було не дарма.
Просто я тепер не зможу бути безпосередньо з тими, хто тримає це все своїми руками. У святому бруді війни. Який одночасно холодний, гарячий, важкий і невідчутний. Який, як не дивно, очищує. І змінює тебе назавжди.
Для мого життя це навіть не етап. Це епоха.
Відчуття того, що ти на своєму місці. Що ти потрібен. Що ти робиш найнеобхіднішу справу. І совість твоя чиста.
І мені не соромно ні за один день цього часу.
І головне, що дає тобі війна, – люди. Такі ж як всі, але абсолютно особливі. Яких ти називаєш “брат”, не маючи з ними жодних родинних зв’язків. Але відчуваєш, що це чиста правда.
Я вдячний їм усім. Всім, кого зустрів у кожен період своєї війни.
Побратимам. Волонтерам. І тим, хто підтримував нас своєю вірою в нас.
Я вдячний 169-й ротній-тактичній групі НЦ Десна, в якій я відвоював важкі, жорсткі, але прекрасні людьми 14 і 15 роки. І моєму першому “драконячему” підрозділу, і всім “організмам”, з якими мені довелося воювати в його складі.
І звичайно моїй рідній 10-й гірсько-штурмовій бригаді. Яка стала моєю родиною – без всяких перебільшень. Шеврон і берет з едельвейсом зі мною назавжди.
Я вдячний всім людям, які були зі мною поруч. І всім, кого я зустрів на війні та завдяки війні. Ви – найкраще і найсвітліше, що було в моєму житті.
І вам, мої Дракони, окремий і низький уклін. Ви – моя сім’я в головному розумінні цього слова.
Частинки мене залишилися в різних місцях. У Дебальцевому та по його околицях.
На кургані Могила Гостра – веселій філії ЗСУ у пеклі.
На лінії Мар’їнка-Красногорівка.
У Широкиному та Водяному.
Біля Попасної та на Золотому.
На Кримському.
І в інших місцях, куди заносила мене війна.
І хоча життя розпорядилося по-своєму, і мені не судилося дотягнути це все до завершення особисто, я назавжди залишусь частиною армії. І часткою тих, хто тримає в руках життя України. Яку я навчився любити по-справжньому саме на цій війні.
Може щось з цього здасться комусь занадто пафосним. Але ті, хто в темі, зрозуміють мене точно.
Тому не чекайте від мене спокою і теплих капців.
Ця війна повинна закінчиться тільки перемогою. А перемога – це відновлення справедливості. Це Україна в своїх законних межах. Це відсутність капітуляції перед ворогом. Це свобода.
Тому вважайте, що я просто поміняв ділянку фронту.
Тому що за нашими спинами занадто багато чого почало відбуватися не так.
Багато що вилізло з нір на поверхню.
Дуже пахне зрадою самих себе і реваншем.
Тому що комусь хочеться згорнути та обнулити Україну, яка нарешті почала себе усвідомлювати.
Тому, чим би я не займався, я продовжу воювати. До перемоги.
А головний фронт будуть тримати хлопці. І я буду вдячний їм за те, що тепер вони захищають і мене.
І постараюся їх не підвести. І всіх вас не підвести.
У цьому місці прийнято говорити про те, що “якщо що” я повернуся. І про тривожний рюкзак 🙂
Кажу. Я знаю, куди я повернуся і що буду робити “якщо що”.
І рюкзак мій я переберу і залишу в готовності.
Але постараюся зробити все, щоб не сталося ніякого “якщо що”.
І щоб все було доведено до правильного завершення.
І щоб нічого не було даремно.
Все буде Україна!
Маю честь!
