Нас почули і знервувалися
Послухав Моніку. Читала з монітора. Голосом глямурної цнотливості сказала, що вся незаймана і в білому, а попередники гадять та гадять. Знову натякала, що посадить Порошенка. Бо, мабуть, дуже його боїться. Проте немає ще кримінальної статті, щоб саджати за бажанням Голобородька. До того ж Порох таких голобородьок на сніданок ласує.
Основне враження: “одна з найвпливовіших постатей сучасності” дійсно боїться людей. Але нехай боїться, бо життя – не серіал, а країна – не рояль.
Щодо миру, то його може забезпечити тільки армія, а не змова з кремлівським ботоксом. Шкода, якщо останніми це зрозуміють артисти 95-го кварталу, які підробляють презЕдентом та його свитою.
Off!
Ну таке. Позаяк я сама писала нещодавно – не має великого значення ніщо, що вони говорять ротом, і дивитися слід на вчинки, а не на слова, то виснувати з цього можна одне: нас почули. І знервувалися.
А ми ж тільки-но розминатися почали.
І ні, заспокоюватися не можна, аж ніяк.
Мало що він каже? Зрештою, він вже доста далеко заліз у кремлівську пастку (втім, як і у всі можливі міжнародні пастки), і незрозуміло, як буде вигрібати. А звернення такого розуміння не додає.
Зеленський вам не збрехав. Зеленський сказав не всю правду.
Це був не просто лист координатору «Мінська» Сайдіку: аналогічні за текстом листи написали представники РФ і терористи. Отже, представник українського президента де-факто парафував угоду з протилежною стороною. Отже, це зобов’язання. Про це Зеленський промовчав.
Тепер можна виправдовуватись, обіцяти, що зради нема. Є факт: відіграти назад без негативу буде дуже важко. За нинішньої якості зовнішньої політики – неможливо. Тепер або погоджуватися на ворожий сценарій і все одно в кінці капітулювати, або дати задню і втратити рештки довіри європейських партнерів, бо серйозні люди спочатку чітко домовляються, а потім вже підписують. Ненависний Зеленському попередник робив саме так.
А якщо стратегія Зеленського – будь-якою ціною відновити нормандський формат, то він, значить, не розуміє, що метою є не зустріч, а результат. При нинішніх розкладах, я не бачу іншого результату ніж тиск на Україну від інших учасників, аби ми виконали підписане і без чітких гарантій безпеки та повноцінного фінансування відновлення Донбасу. Це наче хотіти потрапити в капкан, щоб подивитися в очі мисливцю – а раптом в ньому прокинеться гуманіст. Це явна переоцінка власних можливостей.
Тому, ще раз наголошую, зараз не виправдовуватись треба, а збирати РНБО і думати, як вилізати з капкану без відгризаної ноги. А погрожувати з виглядом лютого моряка Папая варто ворогам, а не тим, хто відстоював країну від нападу цих ворогів, коли ти на гроші ворогів знімав чергове кіно.
Вибачте, а що змінило це відеозвернення?!
Ми почули щось нове?
Ні.
Ми почули?:
Спочатку розброєння і відвід військ.
Контроль над кордоном ЗСУ та українськими прикордонниками.
Потім будь які політичні процесси.
Ні, ми цього не почули…
Ніякі вимоги суспільства не враховані.
Тільки на що спромігся, так це на окреме відеозвернення.
До вулиці не через відео треба звертатися, а виходити до них.
Ми вчора чекали…
Нічого ще покличемо і почекаємо!
– Нет тут никакой зрады, чего вы мне не верите? – спрашивает человек? который нае*ал в половине предвыборных обещаний уже в течении первых месяцев и притащил в ВР кучу сепарья, а за процесс Минска поставил ответственным человека без опыта и имеющего связи с россиянами.
Отдельно заслуживает вниманиято, что, когда была встреча в ОП, то согласованные шаги по формуле Штайнмайера были скрыты от приглашенных, а самим приглашенным посоветовали закрыть 3,14даки и поверить самому великому и гениальному лидеру…
Действительно, и чего это вдруг ему не верят?
Не успела я несколько дней назад выложить пост о том, что большинство предпочитает в повседневной жизни оперировать категориями верю — не верю, а не ковыряться в доказательной базе, ибо не царское это дело, как наш маленький император запилил видосик, блестяще подтверждающий мои тезисы.
Много эмоций, страстный взгляд, игра интонациями и бровями, и постоянное «просто повірте».
Просто повірте, все буде Україна, говорит нам Вава, интимно понизив голос. И мы ему, конечно же, верим. Но не потому, что это он сказал, а потому, что это прошито у нас в матрице намертво. Украина была, есть и будет, несмотря на всех манкуртов и просто долбое*ов, которых она периодически рождает. Но как рождает, так и хоронит, просто надо помнить об этом.
Ну а пока Вава призывает хомяков ему верить, можно поставить перед монитором баняк с водой. Воду потом втирать Киве в лысину. Ну или в ладошки, а он уже сам потом вотрет куда надо.
