Самый недооценённый министр

Мартин Брест

Я видел его ровно пять раз. Первый раз – в августе шестнадцатого, когда он вручал Василию Коряку награду. Пятый – в августе девятнадцатого, на ветеранском форуме. И знаешь, брат, я безмерно рад, что могу наконец-то всё это сказать, потому что теперь никто и никогда не сможет меня обвинить в підлабузництві к министру обороны. Так как завтра он уйдёт.

Да и… ну блин. Где я, а где министр, скажи? За все время наших встреч я просто пытался понять человека, и понимать мне его приходилось не по беседам, а по отголоскам дел. Потому что он пришел в самое важное министерство в воюющей стране, и про реформы (да какие нахрен реформы? Тупо сначала многое надо было делать) не кричал только ленивый.

А это была осень четырнадцатого, и армия остановилась, и всё было 3,14дец как надо уже на позавчера, и, знаешь…
Я лучше так скажу.

Он стал первым министром, который не продавал, а возвращал земли министерства. Первым, кто решился перебить всевластье фирм-кормильцев. Первым, кто начал массовую стройку жилья. Первым, кто наступил на мафию ТерКЭУ, первым, кто создал отдельное управление контроля качества (ГУРСМЗ) и отобрал кормушку у военприемки, первым, кто начал кормить армию нормально, невзирая на усилия нардепов, первым, первым, первым… я знаю, может, ну пять процентов, ну может семь. Он запровадил, выбил финансирование и обеспечил работу АрмияФМ, первого и единственного военного радио во все еще воюющей стране.

Он стал самым неизвестным, немедийным министром в эпоху всеобщей чертовой этой медийности, он не лез в телевизор и фейсбук, отбивался от большинства интервью, терпел всё медиа-мочилово, наклонял голову и толкал дальше. Человек-глыба, и я не могу этого не сказать, человек с прекрасной памятью и чувством юмора, человек-эпоха, оставшийся на посаде на эти три месяца, судя по всему, для того, чтобы нормально передать дела.

Ни одного коррупционного скандала, даже толкового намёка, и полное понимание, что за все время войны только текущие нужды Армии ни разу не финансировались Кабмином больше, чем на шестьдесят пять процентов. Шестьдесят, сука, пять процентов. И он ни разу не говорил, что українська паперова армія, проверки, хуерки, турпоездки за УБД, кадровые назначения и работа Службы Тыла ВСУ – это не МО, это ГШ. Нет, он не кивал, и за это отдельный респект.

Оооо, конечно, ему можно многое предъявить: не сделал, допустил, ошибся. Наверное, и я уверен, что те журналисты и блогеры, которые пинали его всё это время, с удовольствием помогут в этом… но не я. Нет, уж точно не я.

Да, да, это пост восхищения Степаном Тимофеевичем Полтораком, генералом Армии, самым закрытым и неизвестным членом Уряду, сделавшем самую масштабную положительную реформу в истории всех реформ МОУ. Восхищения, черт побери, неприкрытого и, признаюсь, своеобразного, ведь я видел его всего пять раз – а результатов его работы видел тысячи.

Эпоха, брат. Эпоха крутого дядьки, который никогда не будет оценён по достоинству.

#Тімофєіч

Степан Полторак


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Він пішов у відставку. Пішла епоха.

Форма укропіксель. Берці на мембрані – кількох типів по сезонах. Кашкет-мазепінка. Нова парадна форма. Українські знаки розрізнення. Фліски. Новий речовий атестат. Автомат «Вулкан». Сухпай у вакуумпакетах з підігрівом. Війни з комерсами-харчувальниками в частинах. Ремонти столовок. Нове харчування. Безпілотники вітчизняного виробництва. Ракетне озброєння. 2200 одиниць бронетанкової техніки. 284 літаків та вертольотів. 1071 об’єкт інфраструктури (по 2018 р. включно). Земля МО повернута МО, а не відторгнута для комерсів. Тощо, тощо, тощо…

Армія схожа на армію, а не на загони повстанців. Сотні виграних битв з чиновниками уряду. Все це – міністр оборони Степан Полторак. Чи покаже ще хтось результат не те що кращий – такий самий? Не знаю. Поживемо-побачимо. Зараз просто хочу подякувати. Дякую Вам, пане міністре. Дякую, мій генерале!

На фото – Степан Полторак спілкується з нами блогерами.

Автор