Мовчання овець

От дивіться. Рік тому пан Зє якого гарного флешмоба замутив. І, до речі, невибіркового, по площадям пройшовся. За одного йо*нутого Барну у сраку посилали всіх депутатів оптом.

Що стало причиною? Депутат матом послав журналіста. І пан Зє одразу не зміг мовчати.

Оце я розумію. Оце батяр. Оце пан Зє вшкварив того разу.

А тепер що? Там депутат журналістку тупою овцою назвав, я чув.

ТАК ШО ТАМ ПО ФЛЕШМОБАМ, ЗЄ? КУДИ ЙТИ ДЕПУТАТАМ? ПРИЙОМ, ПРИЙОМ. ПОГАНО ЧУЮ ТЕБЕ. ЗЕМЛЯ ВИКЛИКАЄ ЗЄ. НЕ МОВЧІТЬ. ДАЙТЕ АЗІМУТ.

Крікну. А в ответ шаурма.

А шо це там за х*й такий сєдой таблічкой машет? А це Олександр Ткаченко, гендиректор 1+1 медіа. Безстрашна людина, цілого Олега Барну в сраку послав. А де ж він, до речі, зараз цей Олександр Ткаченко? А він у Верховній Раді, в першій десятці списку Слуги Народу.

ОЛЕКСАНДРЕ? ШО ВИ, ДЯДЯ? ПРИЙОМ-ПРИЙОМ? ШО ПО ТУПИМ ОВЦАМ? ШО ПО ОДІОЗНИМ ЗМІ? НЕ МОВЧІТЬ, МЄНТ НАРОДИТЬСЯ.

А мені прикро за журналістику.
Саме тому, що мені в житті пощастило спілкуватися та дружити з багатьма справжніми.
З професіоналами, які не торгували висотою своєї “планки”. І не опускалися до того, щоб ліпити інфоприводи з лайна.

Саме пластичність лайна, яку, на жаль, часто має “громадська думка”, і зробила з “четвертої влади” карикатуру на саму себе.
ЗМІ та суспільство взаємопов’язані.
Спочатку ти забиваєш гуано в мізки цього самого суспільства. А потім дивуєшся, що воно реагує радісним “гииииии”, коли об тебе витирають ноги.

Минула влада, і особисто Порошенко, провели величезний соціальний експеримент з громадською думкою та ЗМІ. Вони просто усунулися від ручного та підкилимного впливу в цій сфері (і, власне, стали жертвою цього ж експерименту).
Вони вважали це демократією.
Але більшість, природно, сприйняло як слабкість і запрошення до дебошу.

Вийшов такий собі “ідеальний шторм”, поміщений в затишну ванну відгородженої від війни більшості.
Роби що хочеш – питання тільки в твоїй совісті та рівні огиди.

І “четверта влада” пустилася в усі тяжкі. Весела суміш вседозволеності та безкарності кружляла голову.
Байка про слона і Моську набула зовсім нового звучання і стала трендом.
Слово “дорогенька” по потужності перевершило “уотергейт”, а компромат стало простіше створювати на коліні, ніж шукати.

Довівши до саркастичного абсурду поняття “стандартів ВВС”, вітчизняна журналістика бадьоро котилася на дно.
Почалася епоха одночасного скасування правил руху і гальм.
Можна було голяка летіти на червоний, а якщо пощастить – отримувати за це особливі грошики.

Це розслабило і, ніде правди діти, розбестило так, що дружна передвиборча вакханалія пройшла вже під гаслом “Е*и гусей!” та обіцяла вже зовсім зірки в кишенях і легалізацію будь-якої нетрадиційної орієнтації в професійній діяльності журналіста.

Здорова частина вітчизняної журналістики в основному дивилася на це збентежено і з мовчазним несхваленням.
Мовчазним тому, що, звичайно, “цехова солідарність”. А ще не хотілося опинитися в позиції старого лева, який звернув на себе увагу стада відморожених гієн.
А деякі зітхнули і, крекчучи, полізли за новим взуттям. І ще раз. І ще…

І весела молода поросль весело хлюпала в хвилях піднятого нею же бруду.
І чекала настання епохи абсолютної свободи від залишків цивілізованості.
Тим більше їх так добре підгодовували і чесали животик.

І раптом все закінчилося.
Спочатку їх зібрали, щоб пояснити сенс “нового часу”. Ну, про “не можна”, що виросло на тлі скороченого “можна”.
Але від “не можна” вже відвикли геть (проклятий Порох!) і якось пропустили це повз вуха.
Пропустили так само і судову ухвалу, що обмежує інтернет-ЗМІ.
Проковтнули багаторазові “пішов геть, хлопчик” від прес-служби.
Наїлися фастфуду з панським хамством.
Потім була сказана проста і зрозуміла річ “ви більше не потрібні”.

А коли в повітрі пролунало “тупі вівці” (і повторилося луною в схваленні “нових”), якось вже всім було все одно.

За рідкісним винятком мовчать великі та маленькі. Адекватні та навпаки. Справжні та іграшкові. Усі.

“Четверту владу” почали привчати до пози з відповідним номером.

А прикро чомусь мені. Напевно тому, що я розумію, що без цієї самої “четвертої влади” ніяких нормальних процесів у суспільстві вже не буде
Навіть хворе можна вилікувати. Мертве – ні.

Милі “четверті володарі”. Ви впевнено котитеся до мідного тазика. Багатьом з вас скоро доведеться шукати нову професію (що саме по собі непогано для екології).
І годувати більше ніхто не буде – запропонують недоїдки (так рентабельніше).
І слово “вівці” прозвучало не дарма. І прокотило (в компанії тих, хто сказав) не дарма.
Вони вже повірили в те, що “четвертої влади” над ними немає.
Тому і назвали вас самим неприродним для “вільної журналістики” словом.

Мовчите? Значить вже готові.
Тільки, повинен попередити. Овець не тільки стрижуть. І навіть не тільки їдять.

У деяких колах з ними розважаються більш жорстко і менш природно.
І щось говорить мені про те, що це скоро стане трендом.

Або все таки від “четвертої влади” щось залишилося?
Тоді до бою. Відвикайте від затишного тиру, в котрому ви розважалися останні роки.
Ласкаво просимо назад в джунглі.
Вам ще багато що належить зрозуміти і пережити.

Ну, або репетируйте “мовчання овець”.
Буде боляче. Зате часто.

* * *

“Засуджуємо… але розуміємо!”

У попередньому пості (див. вище – ред.) я був занадто обережний в припущеннях. Все простіше.

З четвертої позиції четверту владу вже ніхто не випустить.
Матимуть із засудженням і розумінням. Або просто з розумінням. Або просто з засудженням.
Або просто мати – бо хто ви, а хто вони?
Тепер настільна книга журналістики – Камасутра.
Тому що застигнути можуть в будь-якій позиції.
А так, принаймні, якась взаємодія зі владою.

Тре звикати.

P.S. Це все клятий Порох винен. Розбалував, панімаєш…

---

Андрєй Іосіфовіч тоді не просто так заявив про “нам СМИ больше не нужны”, він прекрасно знав, що інформаційне поле захоплено всерйоз та надовго.

Їхній пул теле- і радіоканалів, ботоферми в інтернеті з платними фб- та youtube-блогерами дозволяють почувати себе досить впевнено у дезорієнтованому та деморалізованому суспільстві. Тим більше створені та ручні “опозиційні” говорящіє голови зі всяких іванових і грішиних, які суть єдине ціле зі скунсами бужанськими-дубінськими.

А зцементувавши це парочкой інтерв’ю російським колегам, окресливши коло своїх інтересів, можна розслабитися і, в принципі, не заморочуватись обмеженнями ні в словах, ні в діях, – все одно для 90% суспільства у всьому ще пару років будуть винні “мародьори з порохоботами”.

Красива гра, грамотна система, всьо схвачєно, “овци” в стійлах – залишається лише зняти капелюха і трохи пожаліти тих “журналістів”, які не зрозуміли, що відбулося, та запевняють себе, що “головне, як будуть голосувати голуби” та розгублено питають – де насранно.

* * *

Короткий період ліберального відношення до ЗМІ розбився о біцаки Бужанського, нарешті ми маємо при владі не отих слинявих демократів, а справжніх менеджерів з народу, які через все погане залізною рукою поведуть нас до сяючих вершин всього хорошого.

А його намічається дуже багато, виходячи з інтерв’ю ідеолога “слуг народа” Разумкова.

Судіть самі – нарешті буде встановлено більш-менш справедливу зарплату депутатів в 50 тисяч, щоби ті не дуже відставали від кінця епохи бідності, цін на картоплю та різко рвонувших вперед і вгору зарплат зубожілого колись населення.

На такий посадовий оклад не гріх провести “большую политическую реформу, которая включает много компонентов и антикоррупцию в том числе” – важко уявити як зросте якість політиків та антикорупціонерів в результаті таких чеканних реформаторських формулювань.

У високій планці змін в “образовательной и медицинской реформах, ходом которых я недоволен” після заявлених 4000$ вчителям сумніватися не доводиться – там теж очікується неймовірний прорив, складові якого було закладено на секретних засіданнях в Трускавці, одне завдання з оленєм чого варте.

Взагалі пастельні тона наших перспектив, окреслених спікєром, вкладаються в менталітет знаменитого персонажа “Мертвих душ”, недарма симпатичніший Дмитро Олександрович Манілов Разумков підсвідомо зізнався у своїх симпатіях до великого Гоголя.

Щоправда, баланс #ваги_зрадоперемоги трохи псує заява про неможливість швидко закінчити війну. Проте тепер на ній хоч ніхто не заробляє, не то що колись, ну хіба що крім Бадоєва, але мистецтво поза політикою, джаст бізнес.