Про зрадливість українських еліт. Історія повторюється?
Пишу пост про историю нашей национально-освободительной войны, заодно освежаю в памяти историю украинских восстаний.
И попадается замечательный тезис про зрадливість українських еліт.
А теперь внимание. Сейчас вы убедитесь на примере как эти барыги нас всегда предавали.
Уууу чую вопли негодования. Сейчас-сейчас. Уже жму. Восстание Северина Наливайка.
Итак!
“Козаки зробили потужне укріплення табору, вороги не мали наміру його штурмувати, обмежились блокадою. Серед повстанців, завдяки діям шпигунів С. Жолкевського, дійшло до конфліктів між Г. Лободою та С. Наливайком. Г. Лободу стратили, гетьманом став К. Кремпський.
З кінця травня проводились перемовини, повстанці не хотіли видати С. Наливайка. 4 червня 1596 р. С. Жолкевський почав застосовувати важку артилерію, готувати штурм. 5—6 червня був артобстріл, частина повстанців прийняла пропозицію С. Жолкевського. С. Наливайко намагався таємно покинути табір; його відділи не хотіли його видати, дійшло до міжусобиці. Під час переходу валу С. Наливайка схопили, разом з кільканадцятьма іншими керівниками їх видали С. Жолкевському.
С. Наливайка та інших шістьох ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11 квітня 1597 року після нелюдських тортур їх стратили.”
Поняли? Лидер восстания предан своими же не выдержавшими напряжения. Враг надавил и остановился, одновременно предложив выдать зачинщика. И низы посыпались. Только и надо было что агитушек заслать.
И для напоминания – пост на эту же тему:
