Слуги відмовляються служити – прагнуть панувати

Ірина Фріз

До останнього мала надію, що помиляюся, але ні. Тут дехто з новообраних “слуг” виступив з ініціативою ліквідувати комітет та міністерство з питань ветеранів, а замість них утворити агенцію з координації надання пільг, “в тому числі ветеранам”.

Що це значить? Кількість монобільшості в новому парламенті цілком достатня, щоб такі фантазії стали реальністю в дуже стислий термін. Це значить, що ветерани російсько-української війни, (котра, до речі, триває), займуть місце в одній категорії з ветеранами збройних сил, що не мають УБД, а віднесені до ветеранів лише за вислугою років.

Більше того, ветерани НКВС-КДБ (гадаю, всі пам’ятають відео одного з таких з твердженням “в Криму бил референдум, і на Донбасє бил референдум”, “це громадянська війна”, “російської армії там нєт”. Створення агенції з координації надання пільг – це повернення до Державної служби у справах ветеранів. В чому полягає різниця?



Агенція – це розпорядник, що реалізує політику, сформовану Кабміном. Вона не впливає на державну політику. Міністерство формує політику. Нашим завданням було створити інститут виконавчої влади, що формував би державну політику щодо ветеранів за участю самих ветеранів. Ми мали налагодити та сформувати систему, виконати всі необхідні бюрократичні процедури адміністрування процесу запуску нового міністерства та передати його ветеранам. Цей процес, зважаючи на вимоги законодавства, вимагав часу, тому я з самого початку казала, що повноцінна робота міністерства розпочнеться не одразу. Але в результаті ветерани мали б своє міністерство, що прислухалося б до їх потреб, а не ставило УБД АТО/ООС в один рядок з тими, кому за час служби в Збройних силах пощастило не дізнатися про те, що таке потрапити під обстріл “Градами”, брати участь у повноцінному загальновійськовому бою або потрапити у полон. Тому, коли я чую про “цілісну державну соціальну політику”, я розумію, що тих, кому потрібна допомога з подоланням ПТСР, наприклад, ставитимуть в один рядок з тими, хто не знає, що це таке. Пропоную порахувати.

Уявімо, що Міністерство розформують. Зараз в ньому працюють 114 осіб, більшу частину з яких ми отримали з Держслужби та не мали вибору за законом. Грошей в міністерстві досі немає, тому конкурс на заповнення посад досі не оголошений. Жодних премій, надбавок та інших виплат в міністерстві немає. Закордонні візити, як і регіональні (понад 30 на сьогодні), здійснюються за власний рахунок, і на жодну компенсацію, зрозуміло, ніхто не розраховує. Я наголошую на цьому, щоб припинити дискусії на кшталт “міністерство – це кормушка або свідомо роздутий бюрократичний апарат”. Отже, можемо констатувати, що Мінвет зараз – найбільш економна державна інституція. 114 осіб – це, звичайно, разом з регіональними підрозділами, що мають адмініструвати державну політику щодо ветеранів на місцях.

Таким чином не важко порахувати, що на одного працівника міністерства припадає більше 3 тисяч ветеранів лише російсько-української війни, не враховуючи родин загиблих, учасників Революції Гідності та ветеранів інших війн та місій. Тому спрощення комунікації з ними ми вбачали в створенні електронного реєстру ветеранів, до якого б були підключені мобільні електронні сервіси за досвідом Мінвету США, з яким ми знаходимося в тісній співпраці, як і з колегами з Хорватії, Грузії, Канади, Великої Британії. Повернемося до ідеї Агенції. Вже зрозуміло, що політикою щодо ветеранів воно не займатиметься та розподілятиме лише пільги. Тобто з усього кола питань, вирішення яких потребують ветерани, нові “проФФесіонали” обмежилися лише пільгами. А тепер уявімо необхідну кількість фахівців, яких потрібно найняти цій агенції, щоб адмініструвати роботу з усіма пільговиками в рамках всієї держави! От де буде роздутий штат!

Зрозуміло, що про індивідуальний підхід, який був закладений в основу майбутньої роботи Мінвету, слід забути. Обділені будуть, забуті також. Інакше не вийде, якщо ви беретеся за всіх, хто має різні потреби, інтереси тощо. Але спишемо це на відсутність досвіду та комунікації з профільною аудиторією. На відстані деякі складні речі виглядають не такими як є насправді. Отже, замість того, щоб взяти за основу іноземну модель, що успішно функціонує, та адаптувати її до фінансових можливостей України, нас в черговий раз намагаються запевнити у необхідності винаходу власного велосипеду, який, звичайно, буде гіршим за іноземні аналоги, ну, хоча б тому, що там це вже давно працює, моделі опрацьовані, враховані ризики та виклики.

Поділитися:
Share

Share