Три знакові ініціативи Зеленського
Поїздку Зеленського до Туреччини можна оцінити з двох позиції, емоційної та прагматичної. Емоційна – це шоу, яке нам і згодували, коли банальна репліка Ердогана, до того ж криво-косо перекладена з другого разу, подається як основна родзинка візиту.
Але розумієте, на Зеленського не потрібно дивитися. Його потрібно слухати.
Мені, поклавши руку на серце, байдуже, як він виглядає. Не в шортах? Ну і дякувати Богу. Мадам Зеленська у фонтани не стрибала? Взагалі не було? Ну ще краще.
А які там у нього браслети, якої м’якості піджак, у якій амплітуді смикаються руки-ноги – це взагалі не має значення.
Важливе інше.
Куди вони так поспішають? Одночасно анонсуючи масове роздержавлення, коли під приватизацію будуть виставлені сотні активів, і відкриваючи українську землю для продажу іноземцям? Який такий поспіх змушує нову владу вивернути кишені у держави, обібрати аж граблями по ребрах? Чому зараз, коли в Україні, якщо хтось забув, іде війна, гинуть люди? І війна у твоїй хаті певною мірою впливає на вартість твоїх столів і табуреток. І той факт, що ти влаштовуєш гаражний розпродаж під обстрілом, може якимось чином відлякати частину покупців.
Зеленський повідомив, що наступного року в Україні буде створено ринок землі ємністю 40 мільйонів гектарів. Щоб ви розуміли, це всі с/г земельні ресурси України, включаючи орні землі, сади, виноградники, сіножаті та пасовища. Ми правильно зрозуміли, що абсолютно всі землі с/г призначення в Україні будуть відкриті для продажу іноземцям? Якщо Зеленський запрошує турків на відкриття, принагідно визнаючи, що він у курсі кричущого порушення чинного законодавства: «В Україні вже є турецькі компанії, які володіють землею. Компанія Onur, якщо я не помиляюся. Є представники? Здрастуйте. Багато у вас нашої землі? Сподіваюся, таких компаній стане значно більше.»
Просто нагадуємо, що іноземні компанії не можуть володіти с/г землею в Україні, вони можуть її брати у оренду, але не купувати. Нерезиденти мають право на купівлю земельних ділянок, на яких побудовані об’єкти, які використовуються для ведення підприємницької діяльності в Україні. І то там стільки обмежень, що їм у рази простіше створити місцеву «дочку» і вже через неї купувати чи орендувати.
А тут – ну здрастуйте. Дякую що повідомили, висилайте СБУшників в Onur, хай перевірять. Вони там у вас після обшуків на Міттал застоялися.
Незрозуміла ситуація з новою приватизацією. Про що йдеться, про стратегічні підприємства? Газотранспортну систему? Порти? Транспортні артерії? Так, у державі є майно у власності. Є збиткові заморожені активи, але їх не так багато, і знайти для них покупця – це питання не одного року. (Див. епопею з Одеським припортовим заводом). А є підприємства, які, з одного боку, почали непогано наповнювати бюджет, а з другого, виконують важливу стратегічну функцію. Що ми будемо приватизувати? Нафтогаз України, який у 2018 року сплатив до бюджету 136.5 млрд гривень? Антонова? Укрзалізницю? Чи може Енергоатом? Харківський бронетанковий завод? Ну правильно, навіщо нам танки, якщо ми припинили стріляти.
Третя знакова ініціатива Зеленського – це залучення інвесторів для «відбудови Донбасу». Чесно кажучи, ми сприймали це як діджиталізацію, тобто звичайний передвиборчий гон СН. Але судячи з публічних заяв гаранта, там все набагато серйозніше, ніж здавалося на перший погляд. Видається, що країні доведеться «нємножко потєрпєть» і затягнути пояси. Років так на п’ять-десять, тому що відновлення економіки зруйнованого війною регіону в умовах незавершеної війни – це дуже довго. І дуже дорого.
