Жлобство, класова ненависть і Порошенко
Я маю велику проблему – мені категорично не вдається поговорити з прибічниками президента Зеленського. Ми оперуємо якимись різними світоглядними системами. Ну от буває – говориш з людиною, яка має два дипломи. Яка гарно розбирається в питаннях економіки. Яка… Заводиш тему про Порошенка – і в людині мов перемикають тумблер. Шалена агресія, нездатність слухати опонента і повторення мов у лихоманці: «Вор! Вор! Вор!»
Що викликає в людях таку ненависть до Порошенка? Очевидно, йдеться не про логічні викладки – існує якесь суто ірраціональне відчуття, яке виступає в тій ненависті первинним, байки від Дубінського та Шарія – другорядне, яке знайшло свій родючий ґрунт. Що це?
Відповідь дає історія. З такою самою щирою ненавистю УНРівська еміграція відгукувалася про гетьмана Павла Скоропадського. «Панок, гнобитель, пахолок Росії»… Україна у 1920 р. зникла з мапи світу під керівництвом Симона Петлюри, але УНРівська еміграція навіть через 20 років повторювала мов мантру: «Україну згубив гетьман!». І тоді ж прибічники гетьмана Скоропадського назвали причину цієї ненависті: «Головна претензія до Скоропадського та, що він був паном». Тобто поміщиком. Крупним заможним землевласником.
Проблема Порошенка в очах щирих ненависників полягає в тому, в чому в очах західного виборця була б його перевага – він мільйонер. Власник крупного ефективного бізнесу, відомого міжнародним брендом. Власник заводів, які працюють, дають прибуток, завойовують ринки, платять зарплатню працівникам і фінансують соціальні програми. Така людина для багатьох українців – ворог за визначенням. Чому? Тому, що працює колективна психологія – у 90-х роках багато людей хотіли приватизувати країну, але не всім те вдалося. У людях говорить банальна заздрість до успішної людини, помножена на відчуття власної недолугості. Говорить типова класова ненависть за Марксом. Те, що колись мені на заводі висловлювали мої підлеглі – робочі: «Чому директор краще за мене живе? Мені платити мусять за одне те, що я прийшов на роботу». За Порошенка (вдумайтеся !) їм не тільки халяви не дали – їх примусили комуналку оплачувати майже як у Європі (як у Європі ми і зараз не платимо)! Хіба не зрозуміло, що все це лише «аби пограбувати народ»?
Класову ненависть всі роки Незалежності натхненно підігрівали наші демократичні ЗМІ та моральні авторитети. Навіть зараз, зверніть увагу, вони продовжують спекулювати на комунальних тарифах. Ніхто не говорить про необхідність підняти середню продуктивність праці українців від 3 доларів на годину до хоча б 10 (про 60, як у Німеччині, я мовчу взагалі). Бо то ж працювати треба, а працювати та жертвувати такі люди не люблять. Їм миліше відняти і поділити. ЗМІ дають їм багатий ґрунт для мрій – корупціонери, крадії… Без судів – самі звинувачення.
Але ж серед 73% чимало підприємців, людей успішних і самодостатніх, скажете ви. Чому їхня ненависть до Порошенка така сама ірраціональна та невтримна? Відповідь на це питання проста. В цих людях говорить жагуча й незламна жага прибутків, яка заплющує їм очі на реальну соціальну ситуацію в країні та на інтереси держави. Простіше кажучи, в них говорить жлобство. Це жлобство ми бачимо регулярно. Жлобство пролунало під час зустрічі президента Зеленського з підприємцями у вигляді: «Якщо обирати між траншами МВФ і податком на виведений капітал – хай буде податок на виведений капітал». Жага прибутків вимкнула в цих людях усвідомлення того, що розрив з МВФ – це гарантований дефолт країни, а це нас приведе до голодних бунтів, в результаті яких ці самі підприємці опиняться на вилах або в еміграції. Інфантильний люмпен бажає, аби гроші йому давали даром, підприємець-жлоб – аби гроші для нього зароблялися в тих умовах, яких бажає особисто він, аби йому такі умови створили. Реалізувати і те, і те – потрібен чаклун.
Але ж так мислять підприємці у всьому світі? Так. Але на Заході до цього існують ще й сильні держави, які примушують всіх своїх громадян діяти за правилами. Спробуйте покачати права у Німеччині чи Франції – багато цікавого дізнаєтеся. Наш підприємець-жлоб через те сильну державу ненавидить – він полюбляє міняти правила в процесі гри. Мені боляче це писати. Я все життя вважав клас підприємців найбільш прогресивним в країні. Вважаю так і зараз. Проте практика показує, кожна монета має дві сторони. Частково бажання підприємців мусить обмежувати держава. До речі, саме це гіпертрофоване жлобство грузинського бізнесу безжально придушив у Грузії Міхеіл Саакашвілі, але наші жлоби про те не думають. У їхніх очах – прибутки.
Що з усім цим робити? Відповідь одна – перехворіти. Це дитячі хвороби країни, які так чи не так, а мусили проявитися. До Революції Гідності в Україні конкурували два дискурси – проросійський та проукраїнський. Коли проросійський дискурс опинився в меншості, на порядку денному постало нове протистояння – між консерваторами-державниками та такими собі бізнес-соціалістами. Бізнес-соціалістів наразі об’єднує ірраціональна ненависть – класова і жлобська водночас. Але це тимчасово.
