«Вибуху не сталося», или Шабаш ненависти

Helgi Sharp

Це капець.

Несмотря на тёплую ванну, которую 1+1 устроил Зе-Ленину, заискивание перед ним ведущей, недопуск на программу представителя БПП и заранее постеленную теле-соломку, этот персонаж не только побоялся выйти в студию (спрятался за комфортным скайпом), но и не удосужился внятно промычать ответы на те три вопроса, которые учил последние недели.

Уверен, стыдно было даже тем, кто готовил для него эти медиа-коучинг-ласки. А типа шутка “Зуб даю!” (хорошо ещё, что не “Сукой буду!”) лишь доказала: человек может сойти с шутовской сцены, но шутовской колпак навсегда останется на голове, рождённой этот колпак носить.

И вот это маленькое, жлобское бене-недоразумение претендует на то, чтобы командовать армией, вести переговоры с главами цивилизованных стран, выступать с трибуны ООН и “осчастливливать” всех нас?!

Скажите, что я сплю…


Олена Монова

Я вам тут немного впечатлений принесла. Извините якшошо.
18+

Вчера лента так гудела анонсированной программой «Право на владу», что я поддалась соблазну и села смотреть. Еще бы, название «Вибух перед виборами», что с телевизионного на газетный можно перевести как «ШОК! СЕНСАЦИИ! БОРОДАТАЯ ЖЕНЩИНА И КАРЛИК!», а с газетного на человеческий это переводится как «будет 3,14дорез». Тем более там на один квадратный сантиметр площади собрали столько потвор, сколько ни в одном бродячем цирке не увидишь. И вот я ковтнула полведра валерьянки и пошла смотреть.

Але.

Вибуху не сталося. Как и 3,14дореза. А вот бурление в сельском сортире было всем на зависть, нам на загляденье. Общее впечатление. Если опустить постоянно пульсирующую у меня в голове мысль «да они все е*анутые, Монова, нахіба ты это смотришь», то четко прослеживается общий лейтмотив — как именно, когда, насколько долго и мучительно они будут казнить Порошенко, когда придут к власти. Это идея фикс каждого из собравшихся там шлемазлов, концентрированная, горячая, дымящаяся ненависть.

Они так упоролись на этой идее, что она подчинила их себе, растворила в себе без следа. Иногда даже кажется, что, забери сейчас у них Порошенко, и вся их стратегия рассыплется, смысл жизни и дальнейшего движения вперед будет утерян, стержень извлечен и сломан о колено, и они застынут неподвижно, как куклы, из которых вынули батарейки. Потому что ненависть коварна в силу своей иррациональности, она хорошо дает стартовый толчок, но если ее потом не обуздать и не подчинить рассудку, то испепеляет без остатка.

Но я отвлеклась на философию.

Больше остальных в этом шапито меня интересовали Юльця и Зеленский, конечно же.

Зеленский, как любимый внук бабушки Бени, появился не в студии, а в скайпе, бо в самом деле, нахрена ему этот сброд, не хватало еще утруждаться, ехать и время тратить, он сам себе красавчик, весь обвешанный микрофонами, которые, впрочем, его не спасли и не помешали страстно, но при этом бессмысленно, мычать в ответ на поставленные вопросы. Если все же попытаться найти смысл в его выступлении, то он мало чем отличается от остальных, то есть во всем виноват Порошенко, вот как победим и посадим в тюрьму — сразу заживем.

Но вымкнуть скайп просто так, без сміщной шутки в стиле «95 квартала», Зеленский не смог, поэтому на вопрос ведущей, изволит ли Вовочка в следующий раз прибыть в студию собственной персоной, он ответил «Зуб даю». И кокетливо подмигнул. Судя по лицу ведущей, зуб Зеленского она не возьмет. А вот я бы взяла, в качестве охотничьего трофея. Повесила бы на веревочку, крутила над головой и доводила Зе_фанатов до исступления.

Однако я снова отвлеклась.

Переходим к Юлии Владимировне. Эта леди будет казнить Порошенко первой и этого не скрывает. Месть и ненависть — это ее смысл жизни, движущая сила, допинг и программа действий в одном флаконе. Выступление Юлии Владимировны мало чем отличалось от сотен таких же ее выступлений, где один тезис перетекает в другой, а тот в третий и так до бесконечности, при этом вся суть сводится всего лишь к двум постулатам: «я хорошая» и «Порошенко плохой». И в этот раз юлегенератор фраз работал бы себе без сбоев, если бы не вмешался Бигус, который тоже был приглашен в студию. Собственно, вокруг его расследования и был выстроен весь сюжет ток-шоу. Так вот Бигус спросил у Юлии Владимировны, как она объяснит тот факт, что на ее избирательную кампанию очень крупные суммы внесли безработные и кассиры супермаркетов.

Юлегенератор фраз скрипнул, киксанул немного, но с ритма не сбился. И сразу же выдал вот такое:
— Ми цінуємо роботу журналістів-розслідувачів. І ми завжди вдячні за все, що вони роблять. Їхня робота небезпечна, і ви знаєте, скільки журналістів постраждало і скільки журналістів убили. Саме тому ми дуже уважно ставимося до будь-яких розслідувань, які стосуються, у тому числі, нашої команди.

Очень интересная фраза сама по себе, фраза, которую можно вывернуть любую сторону и трактовать, как удобно. В ней зашит и отсыл к делу Шеремета, и прямая угроза журналистам-расследователям.

По словам Юлии Владимировны, она связалась с регионами и спросила там WTF?! тихим, не предвещающим ничего хорошего голосом.

И ВЫ ЗНАЕТЕ ЧТО?!

Оказывается! Дальше снова прямая речь:
— З’ясувалося, що ті середні підприємці, які хочуть сьогодні допомогти нам і перерахувати гроші, а нас підтримують по всій країні, вони не можуть цього зробити від себе, тому що миттєво відкриваються кримінальні справи, миттєво нищаться ці підприємці, забирається в них усе, що в них є. І це терор, який сьогодні йде по всій країні.

И вот, значит, по версии Юлии Владимировны, несчастные, заплаканные, затерроризированные барыгами бизнесмены бросились искать у себя в родственниках кассиров, вагоновожатых, бомжей и путевых обходчиков. И как только нашли, сказали «фух, ну слава Богу, тебя как зовут? Впрочем, пох, просто запомни, что ты мой родственник, и давай перечислим деньги от твоего имени вон той жопастенькой валькирии, ей очень надо». Родственник в ах*е, жопастенькая валькирия с деньгами и ссыт всем в глаза, все остальные смеются. Некоторые облизывают то теплое, что стекает у них с бровей по лицу (я ж предупреждала, извините якшошо).

Потом я еще немного послушала вкрадчивого маньяка Садового, меня начало тошнить, потом я отвлеклась на уши Дубинского, они огромные, как мое отвращение ко всем этим у3,14дням. А потом я выключила. Потому что весна, а зачем мне ее портить.

P.S. Да, я знаю, что уши обсуждать нехорошо, но вот такая я сука. До новых встреч.


Тарас Черновіл

От я вчора пару разів переключав телевізор на “1+1” на “Право на владу олігархів”. Усе дивитися не став, бо це було саме те, що так влучно пару годин перед тим проанонсував Ганапольський: “шабаш”. Говорити про якісь журналістські стандарти на плюсах уже давно не можна – типово олігархічний канал зі 100% контролем Коломойського за кожним словом. Звісно, що всі ті журнашлюшки вправлялися, як могли. Тут і тиску та пухких конвертів з доплатою не конче треба. Адже знають, що коли Порошенко повторно обереться президентом, то всі міжнародні суди проти їхнього господаря продовжаться, підуть далі конфіскації, арешти майна. На сам канал ніхто арешт накладати не ризикне – Захід не сприйме, але в Бєні просто зникне мотив викидати грубі мільйони на підтримку свого зливного бачка. А попри всю рекламу, це дуже затратне підприємство. Тому та ж Мосійчук надривається не лише задля Зеленського чи Тимошенко, вона рятує добробут своєї родини (шкода лише, що за рахунок усієї країни).

Але в тих кількох коротких вставках, які побачив, таки наскочив на особливу полуничку телепроституції. Про Зеленського окремо. Тут про історію з недопуском керівника фракції БПП Артура Герасимова. Його ж, виявляється, запросили на цей ефір. А коли він прибув, просто не впустили в приміщення. Адже там ішов на 100% однобічний потік проти Порошенка. Ніхто не мав (більш чи менш уміло) порушити цю ідилію єднання всіх реакційних та олігархічних політиків у єдиному пориві ще і ще раз плюнути в бік чинного президента. От тільки тоді питання: навіщо ж ви, мерзотники, надсилали людині запрошення? Що, лише для того, щоб Мосійчук виголосила спіч, що в них там “нема якоїсь трансляції в якійсь мережі, бо до них пробував увірватися представник президентської фракції…” Повний абсурд і ницість. А ще після цього – патетична фраза про захист свободи слова. От гидота ж!

А ще висловила такий “аргумент”: “У нас ефір кандидатський. Сидять кандидати в президенти, пан Артур не кандидат. От якби прийшов сам Петро Порошенко, ми б його пустили”. Чи вартує одному з основних кандидатів та ще й чинному президенту ходити на ефіри каналу, де остаточно й повністю розтоптані стандарти журналістики? Звісно ж, що ні. За градацією заангажованості плюси опустилися значно нижче і Ньюсвану, й 112, і мураєвського “Наш” – там скрізь хоч трошки, але все ж пробують зберегти якусь видимість балансу (на “Нашому” переважно в пропорції один до трьох, але це вже поле для дискусії й уміння доносити свою позицію.

Але мова про інше. В ефірі дійсно сиділи кілька кандидатів, які слухняно, за вказівкою піручної олігарха відкривали рота, щоб вилити ту чи іншу порцію бруду виключно на Порошенка. Але там були й кілька інших учасників, які мали сказати те, до чого недорікуваті кандидати могли б самостійно не здогадатися. Це, зокрема, відомі всім своєю чорнухою Бігус та Дубинський (той, який у день пам’яті жертв Аушвіца-Освенцима пропонував відновити газові камери проти політичних опонентів свого хазяїна). Вони виступали не в ролі кандидатів, а саме експертів. Логічним було б на одних повністю однобічних експертів виставити іншого з протилежною позицією. Так роблять на телебаченні. Але не на зливних бачках олігархів. На плюсах таку можливість лише у виключно технічних питаннях у протиставленні Бігусу дали реалізувати Омельченку з Оборонпрому. Але він не відповідав на політичні випади. А монологи дубинського були виявом абсолютної однобокості.

А взагалі то, усе вчорашнє шоу дуже нагадувало подібні московські, тієї ж Скабєєвої. Ну хіба з гіркотою мушу сказати, що московське гебельс-тв при тому ще й професійніше. Скабєєва аж зі шкіри вискакує від реальних емоцій, а Мосійчук тупо й нагло відробляє гроші та час від часу робить “санітарні викиди жовчі”. На скабєєвських шоу хоч у ролі “хлопчиків для биття” запрошують якихось трюханів чи карасьових, щоб вони, принаймні, спробували озвучити протилежну думку. Це ми розуміємо, шо їхати туди на таку неблаговидну функцію – річ негідна, але канал хоча б формально демонструє присутність іншої позиції, яку навіть дають іноді більш-менш повно озвучити, щоб потім заклювати. А на плюсах Коломойського навіть таких вольностей собі дозволити не можуть.

Гидота рідкісна.

* * *

А вам ніколи не доводилося “довєрітєльно пообщаться” з кінченим криміналітетом. Не з коронованими, а з шестірками кримінального світу? Мені довелося, й неодноразово. Спершу я в радянській армії попав у стройбат. Мені, як антісовєтчіку, автомат в руки давати було “нє польожєно”, як і тим, кого в армію відправляли транзитом із зони. У нас в частині таких шестьорок “от трёх до шести общего рєжима” було близько третини. Ще раніше доводилося зіткнутися, коли їздив на побачення до батька-політв’язня в місця “нє столь удалёниыє” – Мордовію та Якутію, там же навколо суцільні зони й хімії, ну й контингент зрозумілий. Ну і на останок пробув пару років у Партії регіонів. Там, звісно, переважали “короновані”, але й колишніх шісток вистачало – заводили в Раду, “чтобы было кому морду лица головастикам подправить”. Тому повадки й жестикуляцію цієї братви знаю дуже добре, хіба що на фєнє ботати не дуже навчився. “Зуб даю!”

До чого це я? Та згадав учорашнє включення Зеленського скайпом на плюси. Наживо завести в студію його неможливо – воно ж дійсно абсолютно тупе. Але й із заготованими питаннями, 6-секундною затримкою, підказками у вставному голоснику у вусі він тупив гірше за найтупіших. Однак, було там щось таке, чого ні з чим не сплутаєш – типові повадки кримінальної шестьори. Той самий приблатньонний награний голосок, ті самі ужимки, доки фраєрок не поняв, чи можна тут буріти, чи є хтось крутіший, хто сам може “рога обламать”. І сленг проривався, хоч би й той: “зуб даю”…

Скільки мені часу довелося просидіти з кількома такими дрібними отсідєльцами в нашій армійській каптьорці біля ЦМС або з бригадою на УНР (там сідоків було більше половини, але всі такі ж дрібненькі). Тоді це було навіть цікаво й весело – у нас не було конфліктів, бо наші світи не перетиналися, то ж кожен міг згадувати своє, невідоме для іншого доармійське життя. А те, що мій батько політв’язень і сидить “по крупному”, лише добавляло мені авторитету. Тоді дійсно було цікаво й зовсім не страшно, тому на совок за вкрадені два роки в армії особливого гніву не таю.

А зараз – страшно. Не особисто й не від цієї шпани підворотної. Я ж уже згадав, що на пару років мене якогось біса занесло в фракцію регіоналів. Там шестьорок я спостерігав, а спілкуватися таки доводилося більше з “козирними”. Тому якісь дрібній zєльонці пояснити, щоб “фільтрував базар і слідив за жалом, бо не на того батон крошить” я ще зможу. Мені за Україну стає страшно, якщо в ній є кілька мільйонів тих, не можу вимовити слова “громадян”, які за таке дрібнокримінальне створіння мріють проголосувати. Янукович, попри всю свою обмеженість, проти цієї шістки ще був інтелектуалом, але ж як його путін обламав. Куми (табірні кагебісти, та й кагебешники в ширшому значенні) таких пріблатньонних ламати вміють професійно. А ми ж усі виявимося вкотре заручниками…

Усі ілюстрації (чи може тільки дві? – не розберуся якось) запозичив із геніального альманаху Антіна Мухарського “Жлобологія” (малюнки © Іван Семесюк – ред.)

Автор