Скажи мені, хто твій почесний гість, і я скажу, хто ти…
Тимошенківський з’їзд дійсно став “епохальною” подією за кількістю недопустимих промахів (шкода, що на секту її шанувальників жодні аргументи не діють). Одна з таких історій – це запрошення в ролі почесного гостя віце-прем’єра в урядах часів Кучми та Януковича Володимира Семиноженка. Та питання, зрештою, не в посаді, а в тому, чим він займався. Як вам такі перли, як те, що він у 2002 році як гуманітарний віце-прем’єр уряду Кінаха очолив створену в Москві підкомісію з культурного та гуманітарного співробітництва між Росією та Україною, для створення «спільного підручника історії». Нічого так?
Але припустимо, що то разок біс поплутав. Але ж у 2010 році він відзначився запеклою боротьбою за скасування обов’язкового дубляжу іноземних фільмів українською мовою. Вимагав, щоб будь-які іноземні фільми могли йти в Україні російською мовою, як цього прагнули російські дистрибутори. Тоді його співучасниками в цій ініціативі були Вадим Калєснічєнка, Дмитро Табачник, Олексій Костусєв, Ірина Бережна.
У 1999 році був довірено особою кандидата в Президенти Кучми в загальнодержавному окрузі. в 2006-07 працював радником прем’єра Януковича. В “Батьківщині” дуже люблять згадувати, що Порошенко “був засновником Партії регіонів”. Насправді, ні, бо засновували тоді зовсім іншу партію й навіть з іншою назвою. Але коли цю структуру стали захоплювати донецькі клани, Порошенко з неї вийшов, а дехто з інших засновників, а саме почесний гість Тимошенко Семиноженко, залишився й довгі роки був членом ПР. Більше того, якраз коли при Кучмі вперше заарештували Тимошенко, Семиноженко в березні 2001 року став заступником голови владної ПР, а коли Жуля розкручувала з Петром Симоненком та Олександром Морозом опозиційну акцію “Повстань, Україно”, її почесний гість очолив Партію Регіонів (12.2001-12.2003). Потім ініціював передання управління партією Януковичу й залишався членом Президії ПР до 2005-го, коли, боячись покарання за попередні “подвиги” в тому числі й причетність до зловживань у 1-2 турах президентських виборів 2004 року, перебіг разом з Льовочкіним до Литвина.
Подібних штрихів у біографії цього почесного гостя вдосталь. Але найцікавіша для нас його ініціатива зі створення так званого “Українського Форуму”. Це те саме, що й “Український вибір” Медведчука. Лише у випадку Семиноженка цей форум став фактично органом зовнішнього російського впливу на політику України. Я в ті дореволюційні роки часом переглядав засідання того форуму (їх незмінно транслювали на ряді телеканалів). Там звично головували від РФії Глазьєв, а від малоросійської колонії Семиноженко. Саме там проводилися й ухвалювалися найвідвертіші антиєвропейські, антинатівські, проросійські рішення, які пізніше ставали частиною державної політики при Президентові Януковичі. Саме там Семиноженко, Глазьєв та Геєць почали формувати позицію проти Угоди про Асоціацію з ЄС. Коли ми згадуємо про Небесну Сотню, то не маємо права забувати про особливу роль у тодішніх подіях почесного гостя Тимошенко Володимира Семиноженка.
Що вам ще тут добавити? Ну хіба: скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти…
Додаю тут фото Семиноженка на з’їзді Тимошенко та ще пару фото, де він поряд з деякими іншими своїми друзями.
