Забута війна

11.11.2018. 10:30. Холодний столичний ранок. Біля Мистецького Арсеналу не проштовхнутися. Почесна варта, урядовці, громадські діячі, військові і маки… маки… маки…

Ще тиждень тому в Арсеналі відкрили виставку «Перша Світова і Україна», і от – неділя. На великих екранах трансляція – Париж, там Президент і лідери 70 країн. В дворику Арсеналу – усі знайомі обличчя, в залах Мистецького – ретельно дібрані артефакти, світлини, копії документів, строї, зброя. До цієї експозиції готувалися два роки. А як інакше?

Східний фронт Першої Світової пройшовся Україною кривавою косою. Наші люди були в шанцях війська Австро-Угорщини – під 400 тисяч, наші люди були в російських шанцях – ледь не 4 мільйони. Важко підрахувати, скільки українців військових і цивільних не повернулися з тієї війни. А скільки повернулося і з одного поля бою, на уламках двох імперій, одразу ставали до іншого поля бою – за новонароджену українську незалежність?

Тому весь тиждень і квіти на старих кладовищах, і впорядковані меморіальні місця, і виставка в Арсеналі, що далася, ой, як не легко.

І от, неділя – кульмінація. Ми – Європа. Ми навчилися пам’ятати…

***

… Такий текст хотілося сказати сьогодні в підсумках тижня. 100-річчя завершення світової війни не кожному поколінню випадає пережити. Але тексту немає. І сьогодні в Мистецькому Арсеналі не купчилися високопосадовці, голос екскурсовода не вів державних мужів між спогадами минулої війни. Бо не було ніякої виставки. Нічого не було. Україна на державному рівні забула, що Перша Світова – це і про нас також.

Перехожі на центральних вулицях міст не побачили виставкових експозицій. Ніхто не впорядковував кладовища. Ніхто не організовував спеціальні уроки та не пояснював учням і студентам, що підписи у вагоні Фоша не принесли Європі миру, скоріше, запустили зворотній відлік до 1939 року. Не було бордів, роликів, документальних фільмів. Маститі лектори не їздили військом із лекціями про те, як Перша Світова вплинула на подальший перебіг НАШОЇ історії.

Здається з того, що мало б відбутися, не трапилося нічого – Україна забула про Першу Світову.

А навіщо? Куди простіше представникам НУО ім. Черняхівського в ефірі «Інтеру», прости, Господи, РОСІЙСЬКОЮ мовою розповідати, що «чорної піхоти» не було, а Ватутін – класний дядька. І це люди, які відповідають за військову історію в українському війську. Вони вчать НАШИХ офіцерів.

А Перша Світова? «Тату, це фантастика…» ©

Хтось скаже «Так чого ж ви не смикали усіх? Добре постфактум бути розумним!». Смикали. Ще два роки тому. Принагідно нагадаю, про що ще смикали ще два роки тому:

• прибрати від військової історії у ВВНЗ тих, хто викладав радянські штампи та залучити цивільних фахівці, вони є.
• думати про визначні дати не за місяць чи кілька тижнів «до», а за рік або більше. Невже так важко погортати календар наперед? Нагадую, 11 жовтня 1618 року козаки Петра Сагайдачного почали облогу Москви. 400 (!) років, як українська зброя наводила жах на московита! Де з цього приводу пам’ятна медаль сучасним воїнам? Де з цього приводу ХОЧ ЩОСЬ?! Щось помітне, мікроактивність на рівні ентузіастів або кабінетів – не торт. А ще цього року 370 років початку Хмельниччини. А ще…
• Національний Пантеон і меморіальні кладовища (так, я не припиню говорити про те, що це край потрібно).
• новий церемоніал і ЗСУ (крок, вітання, звертання, маніпуляції з церемонійною зброєю…).
• оновлення та впорядкування музейних експозицій усіх військових музеїв. В деяких просто треш і мрак. Досі. І серед проблем не лише нестача коштів – питанням банально системно ніхто не займається.
• впорядкування відомчих і державних нагород, адекватне реагування (заздалегідь думати!) про створення тематичних медалей. Ну це ж абетка – простий та дієвий спосіб наголошення спадковості.
• меморіальні дошки… Часто Ви бачили «тут знаходився штаб армії УНР» або «казарми вояків…»? Дивом збереглося трохи будинків, які варто і відремонтувати, і зафіксувати…
• … перелік можна продовжити.

І що? І нічого. Все на плечах жменьки ентузіастів.

А у Фейсбучику один з колишніх міністрів (швидко пішов з посади, в результатах непомічений) написав, що треба було б робити в країні, щоб все було краще ніж є. В переліку, скажімо, скасування витрат на мінкульт, та й відомство під ніж. Під тим дописом купа лайків і шерів – активна фейсбучикова спільнота хором тішиться «вах, який розумний колишній міністр, давай, міністр, подавайся у владу, будемо тебе підтримувати». А те, що міністр вміє красно говорити в телевізорі і не знає, що мінкульт – це і утримання історичних пам’яток та музеїв, з якими завал… Так це інтернет ховрахам до свічки. Кілька людей зауважило, що треба не скасовувати, а навчитися правильно витрачати і так невеличкі гроші. А решта…

“Поздравляю, Шарік, ти балбес… ето откритка поздравітельная” ©
Тріумф інфантильності.

Гортайте інколи календар на рік вперед. Там може бути чимало цікавого. Європа розуміє, навіщо потрібна політика пам’яті. Не завжди робить правильні висновки, але розуміє. А ми?

Світлини для розуміння тремтливості сьогоднішнього дня.