Шок від виходу з постшокового стану

З одної сторони, статистика працює проти нас: після реформаторів в усіх державах народ завжди вибирав соціалістів/популістів, які обіцяли все повернути взад. Забуваючи про те, що вибирали реформаторів як раз для того, щоб після популістів навели порядок і вивели країну з крутого піке падіння в хаос.

З другої сторони, в Україні фактично не було шокової терапії, як це було під час реформ в Польщі та інших країнах. Україна свій шок пережила ще в 90-х. Просто Україну ніхто не виводив з шокового стану. До цього часу.

Ми всі за 25 років – і “простий народ”, і влада, і всі решта – дуже добре пристосувалися жити в постійному шоковому стані, сформували цілу філософію переваг існування в постшоковому стані. І всі виживали в рамках цієї філософії – кожен в межах своїх можливостей, хитрості та розуму.

Ось тут якраз і проявився у всій красі український менталітет – уміння пристосовуватися до будь-яких умов. Який,  з одної сторони, дозволив вижити українському етносу в вирі історії, а з другої, на кожному історичному повороті ставав завадою створення сильної незалежної держави та ведення справжньої боротьби за свою волю.

Пристосуватися до існуючих умов, навіть якщо ці умови досить паршиві, для носіїв рабської психології завжди простіше та легше, ніж будувати та відстоювати в боротьбі своє.

Поточний стан в Україні я все таки більше розглядаю не як боротьбу між совком і “заходом”, а як боротьбу українців з різними базовими менталітетами:

• між “пристосуванцями” до будь-яких умов, готовими жити під будь-ким, аби “хозяєва” тільки пообіцяли, що будуть до своїх рабів гарно відноситись;
• та тими, які вже дозріли до бажання жити вільними людьми, бути реальними господарями у власному домі, мати власну сильну незалежну державу і готові за це боротися.

Чому я маю велику надію, що ми знову виберемо діючих реформаторів? Тому що по факту у нас зараз не було ніякої шокової терапії, ми й так уже 25 років прожили в шоковому та постшоковому стані – ще нижче падати вже не було куди. Всі реформи, які проводились останні роки, не приводили до шоку, а навпаки тільки виводили з шокового стану.

Популісти хочуть застосувати виборчі технології гри на “шокових настроях” населення, але в даній ситуації найбільшим шоком для українців виявилось не “зубожіння” (якого фактично не було), а необхідність виходити зі своїх норок, яку кожен вирив для себе, щоб пережити постшоковий 25-річний період, і необхідність вчитися існуванню в нормальних умовах, від чого всі вже давно відвикли.

Якщо діюча влада врахує цей момент і направить свої передвиборчі зусилля на нейтралізацію якраз цих настроїв населення – страху жити но-новому, страху перед новою реальністю, страху вилазити зі своїх норок і т.д., то вся риторика популістів буде зведена на цифру близьку до нуля. Тому що популісти та прокремлівські політики стараються бити в больові точки українського суспільства, які по факту такими не є, і ефективність таких дій досить невелика.

Але навіть якщо влада не буде нічого робити, щоб нівелювати зусилля популістів, я впевнений, що реваншу не буде. Буде важка боротьба, буде перемога в межах декількох процентів (як це було, наприклад, коли народ вибирав Президента між Кучмою та Симоненком).

Народ заради свого виживання, заради створення сильної держави та сильного живучого суспільства з великим потенціалом для розвитку має сам природним шляхом перебороти в собі незрілість і дитячий інфантилізм, і більшістю вибрати дорослу філософію існування.

Для українського етносу важливо пройти ініціацію переходу в доросле життя по-справжньому, через випробування на виживання, а не через імітацію чи на чужій спині, чи за допомогою обіцянок солодкої цукерки.

Вибір має бути свідомий і відповідальний, з розумінням того, що все має свою ціну, і доросла людина зазвичай платить реальну ціну, а не випрошує подачок і жаління до себе.