Як працює технологія переадресації агресії
Справжня мета пропагандиста полягає не в тому, щоб змусити вас полюбити чужих, а щоб зненавидіти своїх.
Їхні слова лукаві, а сенси викривлені.
- “Путін – тиран, негідник, злодій… але й Порошенко ж не кращій”.
- “Росія – імперія, агресор, хоче загарбати Україну… а вимоги Майдану не виконані”.
- “Санкції це добре, так Кремлю й треба за війну… але Мінські угоди мертві, вичерпали себе”.
- “Так, є невеличкі досягнення типу безвізу та росту ВВП… але Україна ж найкорумпованіша в світі”.
- “Да, я воюю за Украину! Слава Героям! Ура!.. а это правительство не признаю”.
На ці нехитрі уловки попадає чимало наших, які починають сумніватися в своїх, і їхні погляди частково співпадають з тим, що транслюється ворогом по RT.
Шустер стає “пісатєлєм”,
Пашинін – “воіном-добровольцем”,
Бєлковскій – “нє такім рускім”,
Зімін – “опозіционним дєпутатом”,
Купрій – “народним прокурором”,
Шабунін – “антикорупціонером”,
Парасюк – “героєм АТО”,
Зєлєнський – “правдорубом”.
Україна…”страной 404″.
Так працює технологія переадресації агресії.
Будете погоджуватись з чужим, – втратите своє.
Школоте не понять, но в те годы, когда интернета и РДС не было, радиоприемники настраивались вращением ручки верньера по позывным.
В определенное время каждая радиостанция передавала свои позывные. Крутишь ручку, пока не услышишь позывной нужной станции, остановился и слушаешь, что она передает.
Сейчас в интернетах работает тот же принцип, только вместо радиоприемника – наши мозги.
Крутишься по потоку информации, услышал позывной “путин – х..ло”, “повсталий нарід переможе”, “cвінoсoбакія – зло”, “шана, герої-фронтовики” – оп-ля! стал, настроился.
И как раз в этот момент начинается передача.
Напрямую, на расслабленную подсознанку. Чтоб “не помню, где слышал, но все говорят. значит, правда”. Причем часто после слов “но вместе с тем…” чи “але ж…”.
Й отут йде самий зміст, вже напряму, у мозок:
- “але ж й патрашенко не кращий” (тренд у запаребрика),
- “злочинну владу бариг та гнобителів”,
- “но мир искать надо, – все таки вместе жить”,
- “…, котрих злива у казанах злочинний генштаб”.
Так от, не хотите быть трахнутыми, – включайте уши после позывных. И проверяйте СОДЕРЖИМОЕ РАДИОПЕРЕДАЧИ в ваши уши. Не сомневайтесь, а проверяйте, уточняйте, собирайте информацию.
Вы – люди, а не радиоприемники. Помните об этом.
Мозг вам нужен информацию обрабатывать, а не поглощать.
Или игнорить, если времени и сил обработать нет.
В 1994 році в африканській країні Руанді відбувся найбільш інтенсивний в історії людства геноцид. За 2 місяці було знищено мільйон громадян цієї країни і знищено інфраструктуру Руанди.
При повній бездіяльності ООН (але це інша історія).
Етнічна більшість країни, народ племені хуту, частка якого складала близько 85%, винищував етнічну меншість – народ племені тутсі.
Цікавий той факт, що на момент геноциду обидва племені говорили на одній мові, між ними майже стерлися культурні та фізіологічні відмінності. Єдиною різницею між цими людьми були відмітки про етнічну приналежність в їхніх документах.
Чого ж вони нищили одне одного?
Стосунки між племенами були не простими, і тутсі під час довгого періоду вважалися привілейованим народом. Хоча, скоріше, це була привілейована каста. Тому геноцид 1994 року відбувся не на рівному місці, причиною стало багато подій минулих років.
Але основною рушійною силою геноциду тутсі 1994 року стала діяльність руандійської радіостанції “Вільне радіо тисячі пагорбів” (Руанду називають країною тисячі пагорбів). Протягом цілого року до моменту геноциду і під час нього ця радіостанція відкрито закликала до геноциду тутсі.
А те, що ця радіостанція стала основною рушійною силою геноциду, – це не моє перебільшення. Це дані наукових досліджень, в результаті яких встановлено прямий та сильний зв’язок між кількістю слухачів цієї радіостанції та кількістю учасників геноциду. Просто в деяких районах гірської Руанди не було нормального покриття. Там, де не було доброго покриття цієї радіостанції, кількість учасників геноциду була значно меншою ніж там, де радіостанція звучала на повну.
З цією думкою погодився також Міжнародний трибунал щодо Руанди, який засудив журналістів цього радіо до довічних термінів, незважаючи на “свободу слова” і посвідчення журналіста. Я би багатьом радив законспектувати цей абзац.
До чого це я?
До того, що минулого тижня громадянське суспільство (бо політики сіли на пляшку і бігають туди) висловило свою думку щодо діяльності пропагандистських ворожих, антидержавних і антиукраїнських телеканалів NewsOne і 112, за тиждень зібравши 25 000 підписів під петицією про припинення їхньої діяльності, чого за 4 роки не зробили ані РНБО, ані Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, ані Міністерство інформаційної політики (за що їм ганьба).
А вчора я бачу, як деякі люди цілком серйозно втягують, пишаються та піарять ворожих пропагандонів, всяких орлуш, шендоровичів та інше лайно і ще якось це намагаються виправдати.
І зрозуміти цього я не можу.
