Про серпень 2014-го
Сидячи над мапою подій в АТО серпня 2014-го, я знову й знову ставлю собі запитання, а що можна було зробити?
Я колишній історичний реконструктор і військовою історією цікавлюся зі школи. Я автор багатьох десятків статей з військової історії. Я автор двох художніх романів. Я довго досліджував події Перших Визвольних змагань та Другої Світової війни. Аналізувати мені не складно – тактика та принципи маневрування військами з часів штурму Рейхстагу змінилися мало. Думаю.
Ставлю себе на місце Муженка. Збираю повну картинку подій. Запитую. Що можна було зробити?
Одне з найбільших нарікань нашим генералам звучить так: «Розвідка місяць доповідала про підготовку Росії до наступу». Знаю. Доповідала. Й не тільки розвідка. Я був утому самому серпні на КПП «Новоазовськ», я бачив що з Російської території обстрілювали позиції наших силовиків, мені лише лінивий не сказав, що по той бік – концентрація сил. Що це означає – я добре знаю. Наступ. Невдовзі.
Знаю й інше. Якби в той момент на посилення кордону під Новоазовськом перекинули якісь сили – наступ на інших ділянках фронту захлинувся б. Зайвих сил – не було.
Запитую сам себе – а чого власне Росія напала? Навіщо було ТАК світитися? В тому, що проти нас воює саме Росія, а не смішні «ополченці» в ті дні остаточно переконався не тільки окремо взятий Дмитро Вовнянко і не тільки Добровольча козацька рота БУК, до якої я належав. Остаточні докази отримали розвідки США та НАТО. Європейська дипломатія остаточно переконалася, коли Москва каже «нас там нєт» – вона в очі бреше. А якщо вона бреше в цьому, в чому вона бреше ще? Хто матиме справу з такими істотами?
Наслідки тої авантюри ми бачимо зараз – за кожної зустрічі західних дипломатів з Росією. Всі намагання російських дипломатів завоювати довіру, розбиваються мов краплі об асфальт. Вся попередня репутація Москви зруйнована вщент. Москву зловили за руку на відвертій брехні. Москві не вірять.
То навіщо? Чому не так як раніше, засилати техніку й «відпускників», аби банди ДиРи складені з громадян РФ створювали видимість «апалчєнія Наваросії»? Відповідь очевидна – техніка і відпускники були вже не здатні затикати дірки. Масштаби розвалу банд ДиРи, дезертирства та паніки (про це гігабайтами говорять самі терористи ДиРи) сягнув такого рівня, що катастрофа ДиРи стала справою часу.
Нині ми можемо слухати і читати одкровення бойовиків. Ми знаємо – в серпні 14-го у них все йшло до катастрофи. У солодкі байки Губарєва та Стрєлкова ніхто не вірив. Єдине що підтримувало бойовиків – мантра «Зараз прийде Росія».
Бойовики знали, що прийде Росія. Українські солдати в окопах знали, що прийде Росія. Чи знали це українські генерали? Не могли не знати.
То чому ж вони вчинили саме так?
Дивлюся на мапу. Перелічую події, що відбувалися тоді. Котел під Ізваріно. Бої в Іловайську. 95-а аеромобільна здійснює рейд по тилах бойовиків. Взяте Лутугіно під Луганськом. Бої на Савур-могилі. Наші просуваються біля Лутугіно. Наші просуваються біля Ровеньків. Практично оточені Горлівка й Стаханов…
Що мусив зробити штаб АТЦ враховуючи загрозу російського вторгнення? Відповідь очевидна:
– припинити рейд 95-ї бригади.
– відвести частини ЗСУ з Шахтарська, Дебальцеве та району Зеленопілля-Амвросієвка.
– наїхати на керівництво МВС, аби ті якось вивели сили з Іловайська (добробати, нагадаю, генштабу не підпорядковувалися – вони були підрозділами МВС).
– зайняти оборону на якомусь вигідному рубежі.
При цьому замість загиблого котла в Іловайську, ми мали б загиблий котел біля Ізваріно.
І що далі? А далі те, що Москва швидше за все за таких умов НЕ напала б. Далі те, що Україна фактично звернула б визволення рідної землі через вельми дискусійну (на той момент) загрозу. Далі те, що ми б самі продемонстрували – з нами можна не воювати, достатньо пригрозити. Далі те що ті всепропадли, які зараз волають «Генштаб знав про російську загрозу, але нічого не зробив» так само волали б «Москва прокашлялася, а Генштаб злякався і віддав війська під Ізваріно на смерть».
Всепропадла що волати – знайде завжди. Нити – не будувати.
Але ж загроза була, скажете ви. Так була. Вона була і 5 серпня. І 20 липня. Загроза була і в Зоні АТО. І на Харківщині, і на Сумщині. І на Чернігівщині. Росія влізла на Донбас, влаштувала там війну, всьому світові доводить, що «нас там нєт» – що заважало їй зробити те саме набудь-якій іншій ділянці кордону? Росія має біля 1000 бойових літаків, одного їхнього удару достатньо аби перетворити Харків і Дніпро на Хіросіму і Нагасакі. Навіть без ядерної бомби.
Очевидно. Якби виходити з серйозності російської загрози – Адміністрація Президента не мусила скасовувати перемир’я і починати операцію зі звільнення Донбасу 1 липня. Зробивши ж цей крок, АП уже наразила себе на вірогідність російського вторгнення у будь-яку мить.
І тепер згадайте під ЯКИМ тиском громадськості АП приймало те рішення. Пригадується?
Але ж був момент коли концентрація російських сил на Донбасі стала очевидністю, чому ж тоді?..
Запитую у себе, й сам собі відповідаю. А тому що – 95-а в рейді. А тому що – наші сили витягнуті коридорами вглиб територій контрольованих бойовиками, тобто уже під загрозою флангових ударів. Тому що стратегічний відступ – дуже складний маневр, який потребує злагоджених дій підрозділів, та логістики (поцікавтеся як у Другу Світову відступав Вермахт) і який нами опанований не був. Тому що для організованого відступу потрібні резерви – а їх не було. Так, вони формувалися. Вони прибули, як нацгвардія під Маріуполь де тримали оборону в тому числі хлопці з мого загону. Але це було пізніше.
Тому що, не забуваймо, кілька формувань спетляли в тил, оголивши ділянки фронту – ЗС РФ не могла цим не скористатися. Тому що наші рідні всвепропадли в тих умовах робили ВСЕ можливе аби демотивувати бійців? посіяти деморалізацію і зневірити їх у власних силах – свідомо чи через мозкову слабкість, хай вирішують самі.
Дивлюся я на мапу подій серпня 14-го. Знову й знову ставлю собі питання, що можна було зробити в тих умовах? І сам собі відповідаю.
Плюс – мінус, те саме що наше командування й зробило. З такою логістикою, таким рівнем навченості зі всепропадлами, яким вільно розкладати частини на фронті, за тої обстановки в світі й у середині країни та в тій позиції в якій опинилися наші війська в момент російського вторгнення – краще не спрацював би і Бонапарт.
