Талейран з дивана

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Я не перестаю насолоджуватися феєричним інтерв’ю екс-депутата Анатолія Гриценка виданню «Лівий берег». Особливо в тій його частині, яка присвячена темі завершення війни на Донбасі.

Що він розповів?

Що Україна потребує миру – цілковито згоден. Що мир мусить бути на умовах, гідних для України, – підписуюся. Що будь-які переговори з Путіним можуть бути лише переговорами про капітуляцію – двома руками за. А от далі…



Пан Анатолій – противник військового вирішення питання. Якщо до влади прийде Президент, який заходиться силою відбирати Донбас і Крим, то з Росії санкції знімуть, проти нас впровадять – і капут Україні.

Якого це? За паном Анатолієм виходить так, що Захід підтримує територіальну цілісність України, але водночас проти того, аби Україна оцю цілісність відновила? Він сам таке придумав, чи йому це хтось показав з-за кордону? З-за якого саме?

Пан Анатолій наполягає, що закінчити війну можна виключно дипломатичним шляхом із залученням підписантів Будапештської угоди – і обов’язково Америки і Китаю. З якого переляку Китай, що дбає завжди про інтереси тільки одної країни – тобто себе самого, взагалі буде лізти в цю справу за чимось іншим крім як попосміхатися «тупим гвай-ло» – незрозуміло. Зрозуміло інше – цю тезу пан Анатолій повністю поцупив у Юлії Тимошенко. Вона теж любить просторікувати про необхідність переговорів кращих ніж зараз, і які провести може тільки вона (після Московської газової угоди рівень взаємовигідності таких переговорів мені навіть моторошно собі уявити). Месидж цей адресований саме виборцям Юлії Володимирівні – опортуністам, яким, з одного боку, Москві здаватися гірко, а з іншого – кортить повернути українські землі, не сповзаючи з дивану і не влазячи в збагнючений окоп.

Єдине лихо. З країнами-підписантами Будапештської угоди Україна переговори веде від самого початку війни, і єдиний результат з них – Захід ладен 1101 раз висловлювати занепокоєння, а Москва – 1101 раз з тих занепокоєнь реготати. Навіть продовження і посилення санкцій – це значно мірою заслуга наших дипломатів, які з 2014 р. вкалують як наймички на ниві. Що зможе змінити в цій ситуації пан Анатолій?

Пан Анатолій смалить напалмом. Виявляється десь там, за горами-за лісами, є група представників України, США, Німеччини, Франції та Росії – «адекватна її частина, але яка має вихід на Путіна», які ведуть неофіційні переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі. І от зажадали ці представники, аби Україну серед них представляв пан Анатолій!

Тут мені просто кортить запитати – а що таке адекватна частина Росії, яка має вихід на Путіна? Наскільки ця «адекватна частина» пов’язана з ФСБ або адміністрацією Путіна? Часом не ця «адекватна частина» як раз і заважала бачити представником України Анатолія Гриценка? Просто так забажала чи таки пообіцяла якихось медяників?

Пану полковнику відомо, що в розвідках всіх країн світу такі запрошення мають цілком певну назву – «вербовка»?

Історія України вже знала нардепів, які вели переговори з іноземними державами щодо припинення війни. Це нардепи Артеменко (той, що пропонував Крим в оренду Москві віддати) і Надія Савченко. Пан екс-міністр не підзабув, що офіційну позицію України висловлювати може лише одне відомство – МЗС, а відтак виходить, що пан Анатолій лізе не в свою справу?

Але не переймайся. Накресливши райдужні перспективи того, як буде врегульований конфлікт на Донбасі, пан екс-міністр сам пояснив, чому цей план реалізований не буде НІКОЛИ. Бо його план крім приходу миротворців, відновлення українського законодавства та впровадження гривні, передбачає ще один крок – амністію. А вже за кілька абзаців пан Анатолій наголошує, що він проти амністії бойовикам. Тобто весь описаний ним намір руйнує одна деталь – бойовики вчепляться в зброю і відмовляться Україні просто здатися. І Москва їм здаватися теж не накаже – на біса воно їй? А переговори з Путіним – це переговори про капітуляцію. А військовим способом вертати українські землі не можна – Анатолій Гриценко.

Все зрозуміло? Хтось бачить у сказаному Гриценко ще щось, крім бахвальства і безмежного популізму?

Історія людства знає приклади, коли дипломати примудрялися зробити те, що безсилим було зробити військо. Після поразки 1814 р. Франція не була пошматована між переможцями завдяки одній людині – графу Шарлю-Морису де Талейрану. Він зумів пересварити переможців між собою так, аби всім їм раптом знадобилася уся Франція, а не її певний шмат. Але. Аби прокрутити таке, треба бути Талейраном – людиною, яка була багатою тому, що продала всіх, хто її купив. Про яку відомий довгий список осіб, яких обшахраїв Талейран, і жодної, яка б обшахраїла Талейрана.

Це не про пана Анатолія. Його обдурив навіть його власний заступник Кредісов. Пан Анатолій сам визнав це в тому самому інтерв’ю. Як швидко Анатолія Гриценка пошиє в дурні «адекватна частина Росії з виходом на Путіна», гадаю, очевидно.

Поділитися:
Share

Share