«Окупантам немає і не буде місця на нашій землі» – Командувач ОС Сергій Наєв (фото)
До генерал-лейтенанта Наєва зараз прикута пильна увага. У березні він став командувачем Об’єднаних сил. А від 30 квітня, дати офіційного початку Операції ОС (“правонаступниці” АТО на Донбасі), працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та всі, хто залучений до протистояння агресору, підпорядковуються безпосередньо йому.
У Донецькій області, в зоні проведення Операції, в інтерв’ю заступнику шеф-редактора OBOZREVATEL Ганні Молчановiй командувач Об’єднаних сил Сергій Наєв розповів про те, з чим зіткнувся за час проведення ООС, про свою сім’ю, непросту розмову з силовиками, прорив української армії та навіть переказав “послання” ворогові.
– Закон про “реінтеграцію” Донбасу ввів першість військових на Донбасі. Що на практиці змінилося з початку проведення Операції Об’єднаних сил?
– Діями Об’єднаних сил керує оперативний штаб, який мені підпорядковується. У кожної зі структур, які входять до ОС, є певні повноваження і обов’язки. У нас є закони про Національну поліцію, про Службу безпеки, Національну гвардію – тобто ті, які регламентують діяльність силовиків. Є мета операції, є завдання, які необхідно послідовно виконувати для досягнення цієї мети. І в цих завданнях кожному сектору відводиться певний пласт роботи.
Я, як командувач, підписую бойові розпорядження – зокрема і Нацполіції, і СБУ. Вони виконують, звітують, вносять пропозиції. Таким чином відбувається цикл керування.
Завжди ставлю перед підлеглими головну мету – досягнення результату. Щодня, щотижня і щомісяця його вимагаю. Сьогодні, на посаді командувача Об’єднаних сил, вимагаю зокрема і від правоохоронних органів.
– На який результат очікуєте від правоохоронців?
– Насамперед – забезпечення безпеки громадян. Також не менш важливо створити комфортніші, якщо так можна сказати, умови життя для звичайних людей. Разом зі своїми заступниками з правоохоронних органів намагаюся зробити, щоб це було не просто словами, а реалізувалося, втілювалося у життя.
Звичайні люди стомилися від постійних обмежень – я це прекрасно розумію. Проте подібні обмеження зумовлені певними обставинами, прагненням створити безпечні умови для цієї самої людини. Звичайно, до зрадників і злочинців – зовсім інший підхід.
Від правоохоронної структури, яка є у моєму підпорядкуванні, вимагаю очищення району проведення ООС від злочинів, від терористичних намірів – з боку будь-кого.
У районі проведення Операції Об’єднаних сил – в межах території Луганської та Донецької областей – мають панувати закон і порядок.
– Чи були спроби не те що саботажу, а якоїсь протидії? Багатьом запам’ятався нещодавній випадок на блокпосту, коли поліцейський пострілами зупинив автомобіль, що намагався прорватися в район проведення ООС. Ви вирішили нагородити правоохоронця…
– Ця позиція не нова, і виходить вона від вищого керівництва. Міністр оборони і начальник Генерального штабу неодноразово заявляли – у Збройних Силах існує нульова толерантність до корупції, і тим більше – до хабарникiв у погонах. У цьому контексті позиція командування ООС, так само як і всього особового складу не виняток, а підтвердження цієї норми.
Добре розумію запит суспільства. Скажу відверто: усвідомлював, на яку посаду йду, з якими викликами зустрінуся і, відповідно, знав, як буду діяти в тій чи іншій ситуації.
Одним з перших кроків з моменту вступу на посаду командувача Об’єднаних сил знаєте що було? Зібрав своїх заступників з інших структур і чітко озвучив свої наміри.
Сказав, що їхня діяльність проходитиме виключно у правовому полі, буде спрямована на забезпечення безпеки наших громадян, створення і спрощення для них умов життя тут, в районі проведення ООС, і на викорінення злочинності у будь-яких її проявах під час проведення операції.
– Тобто сказали прямо? Або працюємо нормально, або…
– Дав їм можливість чесно працювати і виконувати свої обов’язки. Тоді сказав їм: “Хлопці, дивіться, я даю можливість”. Але і попередив, що спитаю з них. І питаю, повірте.
– Ви заявляли, що висвітлення операції Об’єднаних сил буде максимально прозорим. На сторінці штабу ООС у Facebook кожен може дізнатися про обстановку в районі бойових дій. І багатьох здивувало, що озвучуються зокрема і досить неприємні для армії факти. Тобто повідомляється не тільки про затримання контрабандистів, поплічників проросійських терористів і бойовиків, а й, наприклад, про підполковника ЗСУ, який вимагав хабарі. Ви вважаєте, що не можна замовчувати подібне?
– Усвідомлюю, що мені особисто випала велика честь і можливість зробити добрі справи, позитивні зміни на тому напрямку діяльності, яким зараз займаюся. І я прийняв рішення, що ця діяльність, за винятком деяких військових намірів, буде відкритою і прозорою для українського суспільства. Що не буде замовчуватися жоден факт – ні позитивний, ні негативний.
Як вже казав, що у моєму підпорядкуванні є правоохоронні органи, які є складовою сектора безпеки і оборони. І в штабі Об’єднаних сил, і всім командирам я доводжу, що всi мають бути чесними і діяти згідно з правилами.
На всіх заходах, коли звертаюся до своїх підлеглих, кажу: робіть завжди правильно. Від слова “правило”.
Є норми, є правила – їх має дотримуватися кожен, включно зі мною.
І якщо ми десь припустилися помилки, то абсолютно не бачу в цьому якоїсь загрози або проблеми. Я вийду, вибачусь за те, що зробив неправильно я або ж мої підлеглі.
– А було таке, що ви вибачалися?
– Публічно перед українським суспільством – нi.
– Сподіваюся, ніколи і не доведеться.
– А ось перед підлеглими – було.
– Зізнайтеся, за що саме?
– Накрутив, жорсткувато пройшовся (сміється) Потім вибачився за це. Загалом вирівнюю ситуацію.
– Як змінилося ваше життя за два місяці проведення ООС? Адже відповідальність – колосальна.
– Посада командувача Об’єднаними силами передбачає зовсім інший формат, навантаження і, найголовніше, зовсім інший очікуваний від мене результат. Як з боку керівництва, так і з боку всіх громадян України. Я це чітко розумію. І тому побудував свою діяльність таким чином, щоб максимально систематизувати роботу.
Для мене, як організованої, системної людини, дрібниць не існує. Намагаюся скрізь встигнути. Це і безпосередньо військові завдання, і завдання з підготовки, з забезпечення військ.
– Тут складно розставити пріоритети.
– Пріоритет – це люди. Прості солдати і сержанти, які день у день перебувають у, м’яко кажучи, не дуже комфортних умовах. Вони це розуміють, але приносять таку жертву заради народу України. Вони не скаржаться – на умови, на небезпеку через постійні обстріли, і тому я намагаюся підтримувати своїх солдатів.
Тому що як військовий керівник, як командувач, чітко усвідомлюю – які б не намалював плани, яку б не збудував стратегію для досягнення мети Операції, але якщо солдат, сержант, офіцер молодшої ланки не виконуватиме завдання так, як передбачено – успіху не буде.
– Ви сказали, що головне – люди. Багато з них служать вже кілька років. Мова не стільки про “старих” кадрових військових, а про тих, хто прийшов до ЗСУ під час агресії Росії. Одне з наболілих питань – відпустки. Членам сім’ї військовослужбовця теж непросто. Дружини “бунтують”, кажуть, що якщо хоча б раз на два-три місяці мали можливість бачити своїх чоловіків, то і психологічний клімат в родині став би іншим. А поки що відпустка раз на півроку. У кращому випадку.
– Немає такого жорсткого “розподілу”. Але дві третини військовослужбовців повинні перебувати на місцях. Одна третина може перебувати за межами району бойових дій – з причини відпусток і лікування.
Подібне регулювання залежить від командира підрозділу і, звісно, від загальної ситуації. Якщо, наприклад, з десяти осіб п’ятеро захворіли, тоді військовослужбовцям доведеться почекати одужання двох товаришів по службі і піти у відпустку пізніше.
Ще важливий момент: зараз це питання регламентоване Генеральним штабом Збройних сил України. І військова частина перебуває в районі Операції Об’єднаних сил не більше півроку. Відповідно і військовослужбовці.
Людина – ось що головне. Тобто важливо не тільки забезпечити її всім необхідним, а й вникнути в її особисте життя – з точки зору командира, чим їй можна допомогти.
У мене дійсно такі пріоритети, я намагаюся діяти у відповідності з ними.
Відпускаємо військовослужбовців, зокрема і за сімейними обставинами.
– Знаю, що у вас троє дітей. А коли ви їх бачили?
– Вони приїздили 30 квітня – на мій день народження. У мене було кілька годин, щоб поспілкуватися з родиною. До слова, цього ж дня іменинник і мій старший син – йому виповнився 21 рік. Середньому сину у цьому місяці виповнилося 16 років, а доньці ще 9 років.
– Напевно, вона більше від усіх сумує за татом?
– Не те слово. Напевно, як і будь-яка дівчинка.
Коли розмовляю з дружиною, донька крутиться поруч із нею, не відходить ні на крок і намагається вихопити трубку. Тільки й чую: “Це мій тато!”
Намагаюся телефонувати рідним щодня. Зазвичай у вечірній час, бо протягом дня -постійний потік людей, запитів, термінових справ тощо. Хоч і пару хвилин, але намагаюся поговорити з дружиною, дітьми. Побажати на добраніч.
– …А самому залишитися в районі проведення ООС. Ви згадали про обмеження для місцевих жителів. Це стосується пересування? Що змінилося за два місяці?
– Ще до початку проведення операції ОС ми озвучили ті зміни, які були передбачені відповідним законом. А саме, що в районі бойових дій можуть перебувати тільки ті, хто входить до складу сектора оборони і безпеки – зокрема військові частини ЗСУ, які виконують бойові завдання і стримують ворога. А також ті цивільні, хто має на це право. Це люди, які там живуть; які їдуть туди з якоїсь родинної необхідності; люди, які виконують гуманітарну місію, надають медичну допомогу.
Для цього не потрібні якісь особливі перепустки, просто треба мати відповідні документи – паспорт із відповідною реєстрацією тощо.
Що стосується людей, які раніше їздили для виконання незрозумілих завдань у зону бойових дій, котрі не мають законного права мати зброю… Тепер люди, які не входять до складу жодної силової структури, офіційно, згідно з нормами закону, позбавлені права перебувати в зоні бойових дій.
– Ви маєте на увазі і добровольців з УДА та інших формувань?
– Не буду конкретизувати.
У районі бойових дій можуть і будуть перебувати тільки Збройні сили України та підрозділи інших силових структур, які беруть участь в ООС. Усе.
– А як з волонтерами? Є ті, кого особисто я глибоко поважаю, але є, на жаль, і “військові туристи”. Які заради пари фото в соцмережах будуть, наприклад, везти картоплю за тисячу кілометрів. Є й такі факти. Чи мають ці люди сьогодні можливість проїхати на передові позиції?
– Хочу подякувати всім волонтерам, які допомагають Збройним силам. І кожен воїн на передньому краї під час виконання бойових завдань в першу чергу вдячний волонтеру за моральну підтримку. За те, що про нього не забули в тилу, про нього пам’ятають, турбуються.
Що стосується приїзду волонтерів, а не, як ви правильно назвали, “військових туристів” під виглядом волонтерів. Зараз волонтери приїздять не на передній край, а в тилову зону, де вони передають матеріальну допомогу, зустрічаються і спілкуються як із керівництвом бригади, так і з підрозділами, з окремими військовослужбовцями.
Це робиться зокрема і заради безпеки самих волонтерів.
Бо зараз в районі бойових дій, на передньому краї, небезпечно для цивільних, які не мають відповідної підготовки.
Ну, і прав перебувати там – теж. Відповідно до законодавства.
– Періодично ми дізнаємося про взяття під контроль деяких населених пунктів. Кожне подібне повідомлення про такий факт, про просування на пару кілометрів вглиб, викликає в українців бурю емоцій. Але за цими хорошими новинами стоїть чийсь біль. І військових, і цивільних. Знаю, що ви відвідуєте звільнені селища. Було те, що вас вразило, здивувало?
– Здивувало? Ні. Але вразило, звичайно. Я з подібним стикаюся давно, ми ще у 2014 році звільняли населені пункти. Але зараз це відбувається після тривалої окупації, а вона накладає на людей свій відбиток.
Знаєте, коли ходиш по тих вулицях, виникає відчуття якоїсь безвиході.
Коли стикаєшся з подібним, то даєш собі слово зробити все, щоб побачити тут посмішки дітей, щоб на цих вулицях лунав дитячий сміх. Але це можливо лише після відновлення інфраструктури (треба дати світло, газ тощо) і, найголовніше, забезпечення безпеки.
– Попереду ще багато непростих днів. У продовження розмови про волонтерську допомогу – як змінилися потреби армії? У першу чергу, звісно, в районі ООС.
– Зараз волонтерська допомога перейшла з розряду глобального на “закриття” одиничних локальних потреб. Сьогодні волонтери можуть допомагати окремому батальйону, окремій групі особового складу і навіть окремим військовослужбовцям. Люди, які щиро займалися від самого початку війни наданням такого роду допомоги, зберегли теплі стосунки з військовими і продовжують допомагати.
За рівнем забезпечення Збройні сили та інші складові сектора безпеки і оборони забезпечені всім необхідним для виконання завдань. Є деякі питання, де дуже допомагають волонтери. Це, наприклад, планшети.
– І тепловізори?
– Зауважу, що зараз для ЗСУ закуповуються дуже дорогі і якісні тепловізори і приціли нічного бачення. Ті, які закуповують волонтери, більш доступні за вартістю, їх можна швидше придбати, доправити тощо. Некоректно буде порівнювати, будь-яка допомога важлива.
– Волонтери допомагають і з безпілотниками.
– Так, вони передають армії безпілотні літальні апарати. Їх також нам передають іноземні партнери, вони закуповуються і за держзамовленням. Безпілотники виходять з ладу – буває, банально ламаються і потребують ремонту, а буває – і в результаті ворожого впливу. Будь-яка техніка не вічна. І тоді командири звертаються – волонтери допомагають. І за таку допомогу ми щиро вдячні всім.
– Раз уже торкнулися питання забезпечення армії. Ось ви скільки служите?
– Мій строк вислуги – 31 рік.
– Армія до 2014 року і сьогодні, у 2018-му. На вашу думку, який досвід набули ЗСУ, що змінилося за роки війни? Називаю саме так, тому що це війна. І що нам ще потрібно, щоб армія стала дійсно новою?
– За чотири роки війни на сході України українська армія виросла колосально. Відмінності видно неозброєним оком – причому не тільки нашим громадянам, а й іноземцям, партнерам по НАТО, які високо оцінюють наше військо.
Насамперед це стосується людей. Змінилося ставлення військовослужбовців до військових обов’язків, до їхнього виконання та ведення збройної боротьби.
Гібридна війна внесла певні корективи у систему підготовки. Збройні сили досить гнучко відреагували на подібні зміни і зараз у ЗСУ створені сучасні навчальні центри, які здійснюють підготовку за родами військ, спеціальностями. Є ще помилки, це зрозуміло, але в переважній більшості ці центри відіграють велику роль.
Дуже важливо, що люди змінилися, зрозуміли, що необхідно вчитися.
– Тому що з агресією Росії з’явилася мотивація.
– Звичайно. Ті, хто прийняли відповідне рішення під впливом громадянського суспільства, а цьому треба віддати належне, сьогодні добровільно служать в армії – у Збройних Силах та інших силових структурах України.
Повторю – сьогодні інша підготовка. Відповідно, українська армія отримала іншого солдата, іншого офіцера – з іншим світоглядом, розумінням порядку ведення бойових дій.
Армія отримала відповідні тренувальні та навчальні школи, центри, які здійснюють підготовку за новими стандартами – беручи до уваги той бойовий досвід, який ми вже маємо. Люди мотивовані, люди підготовлені.
Українська армія почала отримувати новітнє або модернізоване озброєння. Військова наука вчить, що оперативне мистецтво, тактика, стратегія – змінюються, коли змінюються засоби збройної боротьби. Це озброєння, військова техніка. Але у нашому випадку військова наука вже вивчає іншу парадигму ведення збройної боротьби. Ту, яку зараз задіяла проти України Російська Федерація. Мова про гібридну війну.
Не змiнюючи кардинально того озброєння, яким воюють наші Збройні сили, ми все одно змінили тактику і оперативне мистецтво. Іноді навіть тактика, минаючи оперативне мистецтво, впливає на стратегію. Як це було взимку 2017 року в Авдіївці. Тоді тактичні дії капітана Кизила пішли у стратегічному розвитку і були інакше сприйняті і нашою країною, і світовою спільнотою.
Що стосується озброєння і військової техніки, ми на власні очі бачимо, безпосередньо відчуваємо, що вони змінюються. На всю техніку, бронебазу встановлені зовсім інші засоби зв’язку. Є можливість керувати і приховано передавати команди.
– На початку війни про конфіденційність ведення переговорів майже не йшлося.
– Так і було. Сьогодні українська армія, крім засобів зв’язку, також отримала сучасні протитанкові комплекси. Нашого, українського, виробництва – це “Стугна”, “Корсар”.
Є графік, за яким щомісяця надходить певна кількість комплексів.
Те, що виробляється, відразу доправляється в район проведення Операції Об’єднаних сил. І “Корсари”, і “Стугни” прекрасно виконують своє призначення.
– Введення миротворчого контингенту на Донбас, на вашу думку, єдине рішення?
– Введення миротворців ще обговорюється. Це ініціатива Президента України – Верховного головнокомандувача Петра Порошенка.
Президент чітко заявив, що він бачить звільнення Донецької та Луганської областей у межах, визнаних міжнародною спільнотою, – політико-дипломатичним шляхом.
А я, як командувач Об’єднаних сил, повинен створити настільки сильні ОС, щоб у жодного міжнародного партнера або того, з ким вестимуться переговори про політико-дипломатичне врегулювання, не було ані найменшого сумніву: у разі необхідності Об’єднані сили будуть готові до різного роду і способу ведення бойових дій.
– Якби екстремісти не отримували підтримку Росії – військову, фінансову тощо (про пряму участь РФ ми знаємо), як гадаєте, наскільки швидко ми могли би повернути окуповані території під наш контроль?
– Повернути території під наш контроль ми мали можливість до осені 2014 року. У серпні того року увійшли батальйонно-тактичні групи РФ. Це незаперечний факт, який задокументований, якому є свідки. І саме введення збройних сил РФ на суверенну територію України визначило подальший розвиток подій.
Потім відбулося нарощування присутності Росії – пішла передача танків, артилерійських систем, реактивних систем залпового вогню (РСЗВ).
Звідки на території Донецької та Луганської областей з’явилося стільки військової техніки? Вдумайтеся, близько 400 танків! В якому військторзі вони були “куплені”? У яких шахтах “викувалися” за чотири роки війни?
Якби не втручання РФ, не її підтримка, то війна на сході України закінчилася би дуже швидко. Я не буду говорити про конкретний часовий проміжок, але повірте, нам би це вдалося – з мінімальними людськими втратами і втратами ресурсів.
Чому така тривалість цієї війни? Тому що нам протистоїть Російська Федерація. Росія довго накопичувала військові ресурси, і, на жаль, є нашим сусідом. Тобто для неї не проблема поставляти озброєння через російсько-український кордон, ділянку якого вони взяли під контроль. Але Москва продовжує всіляко переконувати, що “іх там нєт”.
Росія безпосередньо впливає – користуючись тим, що має певні переваги з військової точки зору (зазначу – не абсолютні) і тим, що перебуває просто біля наших дверей.
Ворог справді біля нашого порогу. Він дуже давно там стоїть.
– Останнім часом проросійські ресурси рясніють істеричними заявами про швидкий наступ ЗСУ. Якби у вас була можливість переказати “послання” ворогу – а вона, по суті, у вас зараз є, оскільки найбільш відвідуваний інтернет-портал України OBOZREVATEL ретельно моніторять і у Росії, і у псевдореспубліках – що би ви сказали противнику?
– Політико-дипломатичний шлях деокупації Донбасу зараз пріоритетний. Об’єднані сили неухильно дотримуються Мінських домовленостей. Однак у разі необхідності ми у повному обсязі виконаємо свої завдання. Об’єднані сили до цього завжди готові.
Так чи інакше, окуповані нині райони Донецької та Луганської областей будуть звільнені – цього чекає і Донбас, і вся Україна. Окупантам немає і не буде місця на нашій землі.
Фото © OBOZREVATEL та Операція об’єднаних сил / Joint Forces Operation
