День небайдужості
Скажу неприємне. День добровольця – це день визнання простого факту, – на початок нинішньої війни Україна до зовнішнього вторгнення була не готова. Чому? Відповідь очевидна – ми були байдужі до нашої безпеки.
Я не хочу зараз кидати каміння в одних лише прибічників «регіоналів» – далеко не тільки вони доклали руку до того стану армії, з яким ми мусили вступити в бій. У нас були і ду-у-у-у-уже патріотичні особи. На кшталт Юлії Тимошенко, яка обіцяла зробити армію контрактною – читай, відмінити призов. Ну, ми бачили як поводили себе чимало «контрабасників» у Криму. На кшталт «полковника НЕ» Анатолія Гриценка, про якого важко сказати, що він на посаді міністра оборони для зміцнення оборони країни зробив, зате можна скласти довгий список того, чого він НЕ зробив.
Порівняйте берці «Талан» і «1000 кроків», фліску і «дубок-скло», сухпай 2018-го з сухпаєм 2007-го. Все зрозуміло?
В 14-му, перед лицем російської агресії ми опинилися голі-босі. З розхитаною вертикаллю влади – країна щойно пережила революцію. Як похідне – повна розгубленість і апатія керівників на місцях. Неходяча техніка. І що ще страшніше – немотивований особовий склад. Пригадуєте, як сепари на одному лише нахабстві «віджали» техніку ЗСУ у Краматорську?
От тоді на фронт пішли добровольці…
Я сам – боєць добровольчого загону, і в жодному разі не хочу переоцінювати значення добробатів. Перші загиблі в цій війні – не добробатівці, а службовці ЗСУ. Першими вогонь по сепарах відкрили знову таки не добробатівці – стріляти почали нацгвардійці МВС у Маріуполі.
Не хочу я й недооцінювати значення добробатів – свого часу вони стали для когось запальною іскрю, для когось пропуском в такі страшні й моторошні (низький уклін нашим не в міру демократичним ЗМІ) Збройні сили та підрозділи МВС.
Я взагалі вважаю, що доброволець – не тільки «боєць добробату». Чим мій товариш, який пішов до військкомату, аби потрапити у 25-ту повітрянодесантну, гірший за іншого, який пішов до бату «Дніпро»? Нічим. Обидва – патріоти. Обидва – добровольці. Обидва гідні шани.
День добровольця створений саме для цього. А ще для щорічного нагадування, яке варто викарбувати у деяких міністерствах на вході. Добровольців більше бути НЕ МУСИТЬ.
Реагувати на зовнішню агресію мусять не добровольці, а штатні службовці професійної армії, підготовлені і мотивовані. Професіонали. У мирний час оборона країни мусить зміцнюватися постійно, і політик, який цим нехтує, ні чорта не робить на чолі оборонного відомства, просторікує про «чорних полковників» або взагалі неприховано лобіює перетворення України на «малоросію», до влади бути допущеним не мусить.
Владою мусять бути ті, хто показує результат.
Хай йому так – нам нереально пощастило, що російська армія, з якою нам довелося зіткнутися, й близько не нагадує ту, яку Москва показує в своїх фільмах та рекламних роликах. Нам пощастило, що вони виявилися армією часів Чечні, яких їхній уряд нарядив у форму від Юдашкіна – не більше. Щось більш серйозне ми б тоді не утримали – можете не сумніватися. Тож, або – або.
Те що сталося в 2014-му – повторитися не мусить. І День добровольця щороку мусить бути нам болісним нагадуванням.
Більше – ніякої байдужості до обороноздатності країни.
Більше – ніяких добровольців.
На фото Сергій Табала (16.12.1995-2014), позивний «Сєвєр» — доброволець, вояк 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», наймолодший з кіборгів. Герой України (посмертно).
