Наші милі дівчата
Дівчатоньки, дівчаточка, дівчата…
В яких же ситуаціях я побачив вас за ці чотири роки! Я бачив вас – волонтерів, у Діани Макарової. Я бачив вас – слюсарів-зборщиків, у Баті, де збирали для фронту броньовики. Я бачив вас у добробатах – Мирославу з нашого загону, мужнього бійця козацької роти. Я бачив вас у Дніпрі – волонтерів, що нас годували, та інструкторів. Я бачив вас на фронті – санінструкторів, мінометників, снайперів. Я бачив вас у правосеків та десантників – Марусю Звіробій. Я бачив вас у журналістів – Олену Максименко або Яну Холодну. Я бачив вас у волонтерскій групі АрміяСОС – програмістів та електроників. Бійців. Аліну Михайлову, Дашу Морозову.
Я бачив вас серед тих сотень тисяч дівчат і жінок, які надсилали або приносили по 10, 50, 500 гривень до АрміїСОС та інших волонтерських груп. Вас – з відповідальністю в очах. За дітей. За чоловіка. За хлопця. “Аби ноги не промочив, аби не кашляв”.
Я вас бачив у моїй мамі, яка дзвонила мені на фронт, ніби спокійна, але (я знав) неймовірно схвильована. Як там я?..
І скрізь, ну, от скрізь, серед того бруду, серед того жахіття, у вас завжди знаходиться дзеркало, аби підправити зачіску, чи помада, аби підвести губи. Ви скрізь – красиві. Ви скрізь – гарні. На вас дивишся – і сам намагаєшся бути кращім, бо це так принизливо – схибити перед дівчиною.
Дякую Вам, дівчата. Нам, хлопцям, важко – а вам?! Але ви не жалієтеся. У вас завжди маса задач, які треба вирішити. І нас, хлопців, це добряче підбадьорює.
Люба Мороко, Олена Ярошенко… Однокласниці. Волонтери. Я пам’ятаю вас у мереживних фартушках. Мені так дивно щоразу бачити вас у камуфляжі.
Ви, дівчата, класні. Ви – українки. Коли в житті стає до сказу важко, я дивлюся на вас – і розумію. Ви все переможемо. Ми витримаємо.
Українки – сильні, а всі українці – то їхні діти.
Фото © Sarah Blesener, USA
Ніка, 24 роки, снайпер ЗСУ, фронт, Бахмут, Схід України.
