Під ВР прибирають намети

Ну що ж? Сталося. Сьогодні під Верховною Радою ті, що КолоРади, прибрали частину наметів. Казали, що приберуть 10, але частина ніби примерзли. Найближчими днями мітингарі планують прибрати ще частину наметів. Обіцяють не прибирати все – мовляв, чогось залишать. Скільки простоять ті – побачимо. Ще у вересні, якщо хтось забув, нам дострокові вибори обіцяли.

Під ВР прибирають намети… Ну що ж? Завершилася ще одна лихоманка імені великого реХВорматора і грантів животворячих. Завершилася пшиком ще одна спроба роздмухати масовий протест, шляхом безмежного популізму і грошей «бабці Курченко». І, певно, ще не про всіх «бабусь» нам розповіли.

Під ВР прибирають намети… Від вересня місяця ми жили в постійному очкуванні ЧОГОСЬ… Що от щось вони вчинять. Що от буде ще щось, до чого ми не готові. Та ні. Вийшло все вкрай банально. Популістські гасла + мітинги та ходи. Потім – знову гасла і ходи. Потім – знову… На вулиці ніби повернулися часи акції «Повстань, Україно!» і давно запилені й підзабуті технології Юлії Володимирівни – нічого нового за 15 років вона, схоже, так і не винайшла. Україна пішла вперед, а ці – залишилися такими самими.

Під ВР прибирають намети… Чого ми тільки не надивилися за ці місяці? Обпечених війною поліцейських, які сміялися з «учасників АТО», що ставили туристичні намети по 40-50 хв. “Мітинги по 40 000” на площах, де і 10 тисячам нема де розвернутися. Штурм розбуреним натовпом «Нових сил» театру разом з глядачами і дітьми та американським джазом. Шабуніна, який безсило гукав: «Що вам зробити, аби ви нас полюби…», вибачте, «аби ви прийшли до нас на мітинг?». Борцунів, які мов від чумного сахалися від Саакашвілі, коли спливла «бабця Курченко». «Міхо, який живе на/без даху!», Парасюка Ногастого. Прикордонників у «Сулгуні» – і розпач/радість «відданих соратників». Соболєва, який двох слів не в’язав в розмові з реальними, а не рядженими, ветеранами АТО. Тощо і тощо…

Під ВР прибирають намети… Слова нардепів-борцунів-грантожерів про мільйони громадян, які прийдуть і скинуть чинну владу, аби привести на владу “колишніх”, в обозі яких на потоки сядуть вони самі, виявилися повним блефом. Навіть після «бабці Курченко», зібравши усі свої сили та кинувши в бій мабуть усі свої останні резерви, максимум, який вони змогли вивести на вулиці, – це пара десятків тисяч людей. Усі інші їхні перформанси – від 1000 до 7000 людей. Для міста з населенням 3 мільйони осіб офіційно – дрібниця. Не достукалися вони до людей. Не повірив їм Київ. Та й вся Україна – так само, якщо чесно. І це – нормально. Україна втомилася слухати солодкі казочки пожирателів смачних грантів. Україна вкалувала. Україна має безліч претензій до влади нинішньої, але Україна не те дурне дівчисько, аби йти за першим-ліпшим язикатим.

Під ВР прибирають намети… І я тихо пишаюся тим, що всі ми, з українською владою на чолі, таки зуміли обійтися без крові та ексцесів. Розгону мітингів, до яких палко закликала частина товаришів, так і не сталося. Ніхто не дорікне нинішній владі тим, що опозицію собі вона розігнала кийками – як Саакашвілі. Це потребувало нечуваної витримки і сил. Але влада впоралася. Картини дівчат, які приносили бутерброди і каву поліцейським, а не протестувальникам, казали самі за себе.

Під ВР прибирають намети… Власне – саме про це ми казали, ласуючи кавою на Хрещатику. «Ще пара місяців – і край».

Так воно і сталося. І хоча я переконаний – відсунуті від влади «колишні» не покинуть своїх спроб у владу таки пролізти, хоч очевидно – ці намети не останні (а коли дядька Петра оберуть на другий термін, ми сказимося від протестувальників всіх можливих калібрів), все ж таки душу гріє солодке відчуття: «Ми вистояли. Ми примусили їх себе побачити. Ми не дали їм занурити нашу країну у хаос на радість ворогові». А значить – зможемо знову і знову. Ми стали сильніші.

І саме тому, серед іншого, під ВР прибирають намети.