Как незаметно подкрасться яхтой со взрывчаткой к Севастополю
Уважаемый господин Glen Grant не захотел дать ответ Kirill Danilchenko АКА Ронин, назвав аргументы последнего “интеллектуальным собачьим пометом” и пожурив за использование псевдонима. Мол, не хочет отвечать неизвестно кому.
Это не вполне последовательно. Не удивило же господина Гранта то, что его статью на русский перевела группа товарищей, некоторые из которых также были под псевдонимами, – и по результатам перевода которых там появились целые новые абзацы, причем довольно эмоциональные. Более того, с этими же товарищами господин Грант общается в комментариях под своим постом. Видимо, псевдонимы и общение с неизвестно кем раздражают его только в отдельных случаях.
Что ж, он в своем праве не отвечать. Более того – мы даже не просили, и если бы не последний пост господина Гранта, мы бы в дальнейшем не поднимали эту тему. Наш автор всего лишь хотел выписать свое мнение о его замечаниях – мнение, надо заметить, не во всем критичное.
Однако, господин Грант озвучил предположение, что наш автор – это вообще сотрудник Министерства обороны, а наш текст – ответ от МО.
Мы польщены столь высокой оценкой. К сожалению, она свидетельствует о том, что господин Грант имеет очень смутное представление, в том числе, о том, как пишут тексты в МО. Если бы там писали тексты, как Ронин, множество наших проблем осталось бы позади. Но, к сожалению, к этим высотам нам тоже еще идти и идти.
К счастью, перед тем, как отказаться от обсуждения, господин Грант дал нам последний ценный совет о том, как нам одолеть Черноморский флот РФ.
Разве вы не можете загнать в Севастополь яхту, груженную взрывчаткой, спрашивает нас уважаемый военный эксперт. И сам же отвечает – ну, разумеется, можете.
Действительно, лишь косное советское мышление не позволило нам допереть до такого креатива.
P.S. Надо все-таки статью на английский перевести.
Вночі хитрі греки набивають яхту (Дерипаски) вибухівкою та обережно непомітно проштовхують її до бухти Чорноморського флоту. Після цього маленький ударний безпілотник “Мрійка” (я про нього вже писав кілька років тому, він як літак “Мрія”, але трохи більший, бо безпілотник, треба ж кудись туйво мікросхеми затулить) тихенько підлітає до цього яхтбрандера і з усієї сили гепається об нього, співаючи гімн України на мелодію гімну США.
Флот в руїнах, все в руїнах, Севастополь подумав – навчання ідуть. Десь по пляжу бігає радник командира флоту майор Касандрова, рве на собі волосся, тєльняшку та причитає, що саме цього вона завжди і боялася.
На третю добу з руїн яхти вилазять хитрі греки та захоплюють Севастополь.
Все просто. Чому ми досі такого не зробили – невідомо.
UPD:
План два, на той випадок, якщо ми не встигнемо розробити ударний безпілотник “Мрійка”.
Просто підганяємо яхту з вибухівкою до берегів Севастополя. Ганяти його до бухти Чорноморського флоту необов’язково, та й все одно на відміну від пана Гранта ми знаємо, що це трохи неможливо з географічних причин.
Але це й необов’язково! Ми просто кидаємо яхту з вибухівкою на березі. Зубожілі севастопольці розкрадають усю вибухівку, щоб перепродати її на базарі.
Але коварний план полягає в тому, що вибухівку отруєно! Отже, севастопольці отруюються, продають вибухівку іншим севастопольцям, ті теж отруюються, потім всю вибухівку відбирають православні козаки і теж отруюються, в козаків її конфіскують моряки і теж отруюються, в моряків її забирають ФСБшніки і теж усі отруюються.
Понеділок. Над Севастополем сходить сонце, але на нього більше нема кому дивитися, усі потруїлися. Лише українські диверсійні круки, заслані ССО для психологічного ефекту, голосно регочуть з неба, як коні.
Бачите, я надзвичайно добре вмію мислити out of the box, bitches.
