На Одещині жінка-поліцейський стала мамою двох хлопчиків-сиріт з Луганська (фото)
Капітан поліції Вікторія Чебан та її чоловік мріяли про велику родину, але своїх дітей у них не було. Тоді подружжя зважилося на дуже відповідальний крок – усиновлення. Від одного цього рішення залежала доля одразу чотирьох людей. Не тільки самого подружжя, а й двох маленьких хлопчиків, яких правоохоронці знайшли кинутими на вулиці на Луганщині ще у 2012 році. З того дня, як Вікторія вперше взяла на руки маленьких Радика та Рустама, пройшло вже більше трьох років. Сьогодні старший мріє стати поліцейським – як мама, а молодший – пожежником.
Фото двох братів-сиріт з Луганська подружжя побачило на сайті одного з дитячих притулків навесні 2013 року. На той час братам було 2 та 1,5 рочки. Старший, Радик, важив лише 10 кілограмів.
«Я відчула всім серцем, що це – мої діти. Перейшовши на сайт, я ніби потрапила у маленьку країну янголяток. Хотілося скоріше обійняти малюків та сказати їм: «Їдьмо додому!», – розповідає Вікторія, яка вже більше 13 років працює в правоохоронних органах та сьогодні обіймає посаду т.в.о. начальника режимно-секретного сектору Арцизького відділу поліції.
З того часу розпочався процес усиновлення. Молодій сім’ї було важко, проте ані будь-які труднощі, ані відстань не стали на заваді.
«Весь цей час я не залишала улюбленої роботи. Хоча ми й не знали, як все закінчиться, але заздалегідь купили зручні ліжечка для малюків, одяг та іграшки», – ділиться Вікторія.
І вже влітку 2013 року подружжя вирушило за тисячу кілометрів від рідного міста до Луганська, аби подарувати двом діткам батьківську любов.
Так, у їх невеличкій квартирі поселились два маленьких янголятка – двоє чорнооких хлопчиків – Радик та Рустам. У малюків до цього була нелегка доля. У 2012 році їх, ще зовсім маленьких, знайшли правоохоронці під час патрулювання біля приватних будинків у селищі поблизу Антрацита. Три місяці хлопчики пробули у лікарні. Проте за ними так ніхто і не прийшов. І в жовтні 2012 року вони потрапили до будинку дитини. І менше, ніж за півроку про них дізналася Вікторія.
Сьогодні Радику вже 6 років, а Рустаму – 5. Це – гарні, бійкі хлопченятка. Радик хоче стати поліцейським, як мама, а Рустік – пожежником.
Вікторія зізнається, що спочатку було складно. Проте їм активно допомагали психологи та лікарі, підтримували рідні та колеги.
«Потрібно відчути, що це твоя дитина. Адже це назавжди, на все життя. І дитина – не іграшка. В подальшому потрібно навчитися її захищати. Кожен день я займаюсь тим, щоб ще хоч одна дитинка знайшла своїх маму і тата, домашній затишок та тепло. Щоб громадяни нашої країни, нашого міста, не боялися всиновлення. Кожен день мені треба доводити на прикладі своєї родині, долаючи стереотипи та міфи про всиновлення, що ці дітки – велике чудо в нашому житті», – відзначає Вікторія.
