Про призов і військомати
Сьогодні пару раз зустрів праведні прокляття в сторону військоматів – не так суки працюють, не цивілізовано…
Очевидно, це пов`язано з тим, що 30.06 закінчився призив в Україні.
То що частина військоматів працює погано – то факт. Але мені хотілося би звернути увагу і на другу сторону медалі: призивники та їх батьки. Це просто якийсь капець – патріотизм закінчується в момент отримання повістки. І починаються дзвінки знайомим чиновникам, лікарям, кумам, сватам. Питання лише одне – відмазати свого від призову, хай хтось, аби не я. А після того як відмазав можна і патріотичний пост настрочити із побажаннями якнайскоршої перемоги.
Це все при тому, що 18-25 річних пацанів на передову не посилають, небезпеки для життя немає. У всякому разі вона не більша, ніж загинути на дорозі чи у водоймі (див. статистику).
Що ж це за патріотизм такий?
Нас колись Кандалакшею в учебці лякали. А ви чекаєте поки прийдуть загарбники і відправлять ваших дітей служити в Сибір та на Далекий Схід.
Р.С. Чтобы не было кривотолков. А то начали уже искать – кого защищаю, на кого нападаю. У меня друг, тесно связан с военкоматом. Так вот – его за**али просьбами, справками, мольбами и обещаниями. Он за призыв раза два номер мобильного меняет.
