Новий політичний гравець

В Україні неочікувано для багатьох політиків з’явився новий політичний гравець. Якого раніше не було (практично). Гравець, який чи не з кожним днем, з кожною подією набирає сили й досвід. Цей гравець – громадянське суспільство. Громадяни своєї, української держави.

Що розбудило цього гравця? Абсолютно не пафосні, не романтичні речі. Війна, страх за себе і своїх дітей, обурення нахабною брехнею східного сусіда, бажання жити в цивілізованому суспільстві і за стандартами того суспільства, небажання покидати свій дім, майно, роботу, бізнес, улюблені місця і втікати світ за очі від хаосу і розрухи. Страх і обурення послугували каталізаторами. Поява цього політичного гравця таки поміняла політичні розклади. І деякі політики “старої школи”, запоребрикові маніпулятори не можуть зрозуміти – що ж не так? Все робимо як завжди – а виходить не те, що раніше.

Громадянин явище абсолютно не пафосне, скоріше раціональне і практичне.

1. Громадянин перш за все це людина, якій є що втрачати. Яка має власність, певний дохід, прив’язана до своєї малої та великої Батьківщини. (І тут невеличка ремарка. Потрібно зробити мільйони наших селян реальними власниками землі – і ми миттєво отримаємо мільйони справжніх громадян. Яким вже буде що втрачати, про що думати і піклуватись. Це чудово, на рівні інстинкту, розуміють політики-популісти, для яких збільшення кількості справжніх громадян – політична смерть. Саме тому вони так запекло б’ються проти повноцінної власності на землю).

2. Громадянин орієнтований на довгострокову перспективу. На майбутнє своє, своїх дітей та онуків.

3. Ще одна властивість громадянина – наявність тверезого, практичного, господарського розуму (тому сайт tverezo.info саме для них  🙂 ). Громадян не можна купити і важко обдурити.

4. Громадянин – це хороший господар. Громадянин розуміє, що держава це є об’єднання таких як і він сам громадян, господарів, створене для взаємного порядку, захисту та безпеки. Тобто держава – утворення ВИГІДНЕ І ПРАКТИЧНО ПОТРІБНЕ громадянину. І все, більше нічого. Об’єднання абсолютно рівних людей на абсолютно рівних правах. Відповідно, громадянин відчуває себе частиною, співвласником своєї держави. Ставиться до держави, як до певного продовження власного дому чи обійстя.

5. Щоб добрий господар власного господарства став громадянином, йому потрібно подолати певний психологічний чи понятійний бар’єр. Який полягає в тому, що інколи інтереси держави переважають над власними інтересами. І що поставити інтереси держави вище власних теж йому ВИГІДНО. Він має зрозуміти, що обмежитись власним домом, відсидітись в ньому, все одно не вийде. Що без сильної держави процвітання його власного господарства в довгостроковій перспективі неможливо. Можливо збагатитись на короткий час і або тікати, або втратити все в черговому бунті чи окупації. Що виконання законів, які часом виконувати напряжно і незручно, навіть невигідно – необхідне, інакше в хаосі та анархії гинуть власні, особисті добробут та безпека.

6. Він живе в СВОЇЙ державі. Відповідно, так само, як добрий хазяїн почуває відповідальність за свій дім, двір та город, громадянин відчуває відповідальність і за свою державу. За її захист (як хороший господар захищає свою сім’ю і своє майно). За її підтримку тими податками, про які між собою домовились громадяни. За виконання законів, які часом виконувати напряжно і незручно, навіть невигідно.

7. Громадянин обов’язково виконує свій виборчий обов’язок. Він розуміється на виборчій системі. Інакше він не господар. Тому що не голосувати громадянину – це все одно що господарю кинути власне господарство напризволяще, махнути рукою “та нехай управляє хто хоче”, “та якось воно буде”, “та може сусід кого порадить/поставить”. Громадянин обирає громадянина (подібного собі). Обираючи, він чинить так, як чинить господар, наймаючи управляючого своїм господарством, як чинить будь-який роботодавець, наймаючи працівника.

Оцінює:

– Перш за все, чесність управляючого;
– Його освіченість, здатність управляти господарством, досвідченість, навіть манеру поводитись і говорити;
– Його досвід роботи, дивиться, як він управляв дрібнішими ланками господарства чи власним господарством/бізнесом;
– Чи справжній він громадянин, як виконував свої громадянські обов’язки: по захисту держави, виконанню законів, сплаті податків і т.п.
– Лідерські якості;
– Стан його здоров’я.

8. Громадянин відповідає за свій вибір. Обравши – пильно слідкує за роботою тих управляючих і їх чесністю. Але не заважає їм працювати і не ставить палки в колеса власноруч обраним управляючим, слухаючи плітки домашніх чи нашіптування сусіда, з подачі якого ставились попередні управляючі, що розікрали врожай та реманент.

9. Громадянин поважає закони. Бо це ЙОГО закони, вони впорядковують ЙОГО державу. Відтак, він ними цікавиться, він їх знає. Він зацікавлений в їх залізному дотриманні. Він зацікавлений в їх постійному удосконаленні. Він життєво зацікавлений в безперебійній та ефективній роботі органів управління своєї держави.

Але багато українців за інерцією все ще живуть в чужій державі. Де населення це “ми”, а держава це “вони”, “чужі”. А значить ці українці (за паспортом) не є насправді громадянами України (по суті), не відчувають себе частиною і співвласниками власної держави. Це є наслідком совєцького устрою, який насправді був суспільством державних рабів, без права власності, права вибору, свободи слова, з обмеженим правом пересування. А в історичній перспективі – наслідком багатовікової азійської суспільної системи, в якій нагорі цар, а всі інші його раби.

Україна за долею історії знаходиться якраз на межі між світом громадянських суспільств (зародження яких відбулося в полісах Давньої Греції, розвинулось в Римській республіці, знайшло продовження в британському парламентаризмі, французькій революції і демократії США) і світом азійським. Варто відзначити, що практично всі досягнення сучасної цивілізації – філософські, наукові, технічні, інформаційні, юридичні, культурні – породжені саме громадянськими суспільствами.

І от саме зараз в Україні йде боротьба. Боротьба між громадянами (справжніми, не лише за паспортом) і не громадянами (обивателями аналогічними грецьким метекам або римським вільновідпущеникам). Саме від наявності в республіці достатньої кількості справжніх громадян залежить – бути НАШІЙ державі чи ні.

Республіки рабів не буває. Держава без громадян, держава рабів однозначно скочується до диктатури, а при наявності сильного та агресивного сусіда – до рівня колонії. Формування критичної маси справжніх громадян – ключ від більшості наших проблем.