Честь вам і слава, кіборги
10 років тому — 242 дні героїчної оборони, сили духу та боротьби. Оборона Донецького аеропорту стала символом України, яку неможливо перемогти.
Ці кілька квадратних кілометрів української землі перетворилися на світовий символ нашої боротьби проти російського окупанта. Саме тут гартувалася нова українська армія, а герої, яких назвали «кіборгами», показали небачену стійкість, мужність і патріотизм.
Вісім місяців оборони перетворили стіни ДАПу на сито, але українські військові продовжили виконувати завдання навіть у нелюдських умовах. Щодня і щоночі їх поливали артилерією, градами і танками. Падали стіни, сипалася підлога, але не люди. Коли навколо гриміли вибухи, з терміналу лунав гімн. Не дарма кажуть, що вони витримали — не витримав бетон!
На цьому подвигу виросло ціле покоління героїв, які продовжують нашу боротьбу за свободу. Покровськ, Куп’янськ, Кремінна, Часів Яр, Запоріжжя, Лиман, Херсонщина. Зараз дуже важко, і боротьба надзвичайно запекла. Кривава, важка, довга. Але потрібно триматися.
Вічна пам’ять Героям, які віддали своє життя за свободу і незалежність України!
Иногда кажется, что зря. Зря, потому что проёбано почти всё, за что вы там умирали, первые на этой всратой войне киборги.
Иногда кажется, что не надо было держаться за эти руины. Слишком много вас, настоящих, правильных, осталось там. Слишком много погибло, нечем разбавлять упырей. Тех, кто вас туда не посылал.
Иногда хочется кричать: почему вы не ушли? Зачем и для кого вы перемешали свою кровь с пылью и снегом? Почему не выбрали остаться живыми? Растить детей, сажать деревья – ведь почти всем похер.
А иногда думаешь – а вот хрена ли ты сопли развесила, разочаровашка?
Тебе херово и тревожно под крышей, в тепле, тревожно за завтрашний день, страшно сегодня.
А они вгрызались зубами в мёрзлый бетон вообще без «завтра», бились пульсом в венах умирающего города 242 дня, каждый из которых был последним, каждый из которых был подвигом.
Смеялись, шутили, пели. Давили в себе страх и тревогу. Смотрели на врага в прицел.
Конечно, вас уже почти забыли. Герои умирают. Героев забывают.
А вот я не смогу забыть звуки ДАПа никогда. Никогда не забуду вымерший безлюдный Донецк и постоянные звуки ДАП.
Честь вам и слава, киборги.
