Плацдарми Східної операційної зони. Передмова
Сьогодні розпочинаємо серію з трьох оглядів, які будуть стосуватися не якогось окремого тактичного напрямку, а, я би сказав, одного з “трьох плацдармів”. Ну, або виступів, якщо вам так більше подобається, які утворилися наразі в Східній операційній зоні внаслідок активних наступальних дій противника протягом кампанії літа-осені 2024-го.
Однак, почнемо не власне з огляду, а з передмови, для узагальненого розуміння вами, шановні читачі, розвитку ситуації у всій Східній операційній зоні.
В результаті активних наступальних дій більшої частини військ (сил) так званої “Объединённой группировки вс рф на юго-западном твд” (це офіційна назва стратегічного угрупування російських військ, яке діє проти України) противнику вдалося протягом кампанії літо-осінь 2024 року не тільки перейти у стратегічний наступ і добитися певних результатів, а й створити умови для подальшого його розвитку. Зокрема:
– Угрупування військ (УВ) “Запад” противника спромоглося розрізати оперативний плацдарм ЗСУ на лівому березі р. Оскіл і прорватися своїми передовими підрозділами до самої річки в районі с. Кругляківка, створивши умови для подальшого наступу на м. Куп’янськ (1-а танкова армія\ТА + визначений комплект військ УВ “Север”), а також суттєво скоротити плацдарм ЗСУ на р. Чорний Жеребець (20-а та 25-а ЗВА), по суті ліквідувавши його північну частину в районі Макіївки та Невського.
– УВ “Юг” північною частиною своїх військ (сил) (3-а загальновійськова армія (ЗВА) + угрупування повітряно-десантних військ) просунулося по напрямку Бахмут – Часів Яр і створило умови для формування північного фасу Костянтинівського виступу (плацдарму), а також для подальшого просування у бік м. Костянтинівка та Дружківка, одночасно ведучи сковуючі дії на південному фасі Сіверського виступу.
– УВ “Центр” виконало “основний обсяг роботи”. Після оволодіння м. Авдіївка та прилеглими територіями розпочало й наразі продовжує оперативно-тактичний наступ силами 3-х загальновійськових армій (ЗВА) – 2-ї, 41-ї та 51-ї ЗВА, а також частинами та підрозділами окремої танкової дивізії (тд) 90-а тд у напрямку Авдіївка – Покровськ та Авдіївка – Курахове, одночасно ведучи частиною сил 51-ї ЗВА наступ у м. Торецьк.
В результаті чого спромоглося оволодіти м. Селидове, м. Красногорівка, частиною м. Торецьк та вийти на ближні підступи до м. Покровськ та с. Курахове, чим створило оперативно-тактичне вклинення у систему оборони ЗСУ на Донецькому напрямку, а також сформувало північний фланг (фас) Курахівського виступу. Загальне просування противника по цьому напрямку, після оволодіння ним м. Авдіївка, у західному, північно-західному та південно-західному напрямках склало 32-35 км.
– Останніми “стартували” південна частина УВ “Юг” (8-а ЗВА) та війська (сили) УВ “Восток” (про це ми й поговоримо у першому з оглядів), які фактично не тільки повністю ліквідували Вугледарський плацдарм (виступ) ЗСУ на Волноваському напрямку й оволоділи самим м. Вугледар, а й сформували (точніше, продовжують “формувати”) південний фланг (фас) Курахівського плацдарму.
В контексті літньо-осінньої кампанії противника я не згадую його невдалу спробу “сформувати буферну зону” в Харківській області (а насправді, знову захопити її північно-східну частину), а також Курську “епопею”. Це тема окремої розмови, однак, розглядаючи події у всій Східній операційній зоні, завжди будемо пам’ятати про те, що відбувається у смузі УВ “Север” і про існування УВ “Днепр” у сенсі оцінки загальної (стратегічної) ситуації.
Таким чином, на даний момент у всій Східній операційній зоні сформовано 3 (ТРИ), я би сказав виступи (хочете, назвіть позиційним районами або плацдармами для розуміння цивільним читачем, це не суть), які вдаються в оперативну побудову військ противника, й на флангах (фасах) яких вони ведуть активні (наступальні) дії, а саме:
– Сіверський (мабуть, найбільш “стабільний”” з них) має північний фланг, прикритий річкою Сіверський Донець та залишками Серебрянського лісництва, має на флангах Лиманський та Краматорський напрямки.
– Костянтинівський має активно наступаюче УВ “Юг” противника на північному фланзі, в районі м. Часів Яр (3-а ЗВА + угрупування пдв) та 51-у ЗВА противника зі складу УВ “Центр” на своєму південному фланзі, яка зараз активно намагається його посунути “поближче” до самої Костянтинівки шляхом захоплення м. Торецьк та “окрестностей”.
– І власне той, який ми розглянемо найближчим часом першим – Курахівський. На його північному фланзі УВ “Центр” у взаємодії з південною частиною УВ “Юг” намагаються прорватися безпосередньо до Курахового, а на південному фасі (фланзі) сили та засоби УВ “Восток” противника, судячи зі всього, розпочавши кілька тижнів тому несподіваний для українського командування наступ західніше Вугледару, зуміли прорвати систему оборони ЗСУ на тактичну глибину й просунулись у північному напрямку на відстань до 12-15 км.
Звісно, що все це сумно. Але я не бачу приводів особливо впадати у тугу та журбу, як це зараз стало чомусь “модно” у багатьох пабліках і в експертному середовищі. Адже очевидно, що метою СТРАТЕГІЧНОГО наступу противника був і є відповідний СТРАТЕГІЧНИЙ результат. У даному випадку, це розгром угрупувань ЗСУ на основних оперативно-тактичних, а в подальшому оперативно-стратегічних напрямках. Як передумова загального “виводу України з війни” на вигідних (потрібних кремлю) умовах. Іншими словами, росіяни сподівалися (й сподіваються до сих пір) розгромити українські війська до такого стану, коли вони будуть вже неспроможні утримувати (обороняти) значні райони та території країни, в тому числі й ключові – важливі у сенсі існування України як окремої, суверенної держави, й, таким чином, примусити владу України до капітуляції, аби припинити війну.
Наскільки я зрозумів, російське військово-політичне керівництво прагнуло й прагне добитися цього шляхом проведення серії взаємопов’язаних у рамках якогось єдиного плану наступальних операцій оперативно-тактичного масштабу, які в подальшому повинні були перерости у дії оперативного та стратегічного рівнів. І добитися цього вони сподівалися протягом нинішнього літа-осіні, в тому числі й на Харківському напрямку, й проведенням чергового “кидка за Днепр” і т.д.
Задля цього російське військово-політичне керівництво було вимушене “напрягтися” – підготувало відповідні стратегічні резерви, наскирдувало ОВТ та “предмети МТЗ” і навіть вигребло “по сусекам” трохи людей та, й загалом, провело цілий комплекс заходів майже у всіх сферах своєї діяльності від пропаганди та “фінансово-бюджетної мобілізації”, до зміни та удосконалення основних тактичних прийомів на полі бою.
Вилилось усе це в те, що я перерахував вище, у 30-35 км на Донецькому напрямку, прорив до Осколу, “падіння Вугледару”, прикордонний “огризок” у Харківській області й як “вишенка на торті” – Курський флеш-моб.
Основні угрупування СОУ, й ЗСУ зокрема, м’яко кажучи, НЕ РОЗГРОМЛЕНІ. Ані влада України, ані її Армія, ані народ загалом, хоча й трохи “підзає…балися”, але “складати зброю” явно не збираються. Між тим, як виявилося, “закрома” на болотах також далеко не безмежні, особливо після більш як 20-річного “господарювання” в них лубянсько-кримінальних щурів.
Тому “посипати голову попелом” і заходитись в істериках штибу “всьопропало” варто трохи зачекати. Особливо, якщо згадати, що “на полі бою – дві волі…”, а не виключно одна – російська.
Історія з Курською областю, яка в реальності суттєво “підкорегувала” той самий план стратегічного наступу противника, це достатньо наявно показує.
Для ПОДАЛЬШОГО розвитку та ходу війни, в першу чергу, у СТРАТЕГІЧНОМУ сенсі, має значення не те, де й наскільки просунувся противник на тактичному, нехай навіть на оперативно-тактичному рівні. А відповідь на питання, чи буде він здатний на ЩЕ ОДИН такий “ривок” стратегічного рівня у вигляді серії взаємопов’язаних різномасштабних наступальних операцій на низці напрямків, і чи будуть існувати для цього відповідні УМОВИ? Іншими словами, як довго та як сильно він ще буде “тиснути” ОДНОЧАСНО на більшості напрямків?
Якщо, наприклад, допустити, що кремль таки матиме бажання, сили, ресурси й можливості спробувати ще раз влаштувати такого роду “стратегічний ривок”, нехай у вигляді перманентного наступального тиску “по всіх напрямках”, і буде мати для цього відповідні умови, то буде зовсім незайвим зрозуміти, яким чином і чим він може тиснути.
Фото: Генштаб ЗСУ
