За яких умов можливий контрнаступ ЗСУ
Олександр Коваленко / Обозреватель
Останніми днями низка ЗМІ, експертів, а також на рівні офіційних осіб почали озвучувати версію про те, що українські війська зможуть перейти у контрнаступ у 2025 році. Але є й протилежна думка.
Після вкрай неоднозначного результату літнього контрнаступу 2023 року багато хто відчуває стійкий скепсис щодо можливості українських військ повторити щось подібне до Харківської операції чи видавлювання РОВ з правого берега Херсонської області. Але в 2024 році, на тлі “нескінченного” наступу окупаційних військ, сталася подія, що вибила стільці з-під сідниць російських генералів, – Курська операція.
Саме вона показала вразливість російської армії у протидії маневреній війні, а також її обмеженість у разі відсутності стабілізованої лінії бойового зіткнення.
Курська операція
Ось уже понад два місяці українські війська продовжують успішно утримувати зону контролю у Курській області РФ. Російські війська, маючи чисельну перевагу, а також перебуваючи на своїй території, не продемонстрували жодного феєричного результату під час контрнаступу, що розпочався 10 вересня.
На сьогодні середній показник територій, що контролюються Силами оборони України в Курській області, становить близько 1100 км².
Це стало можливим за рахунок того, що в умовах маневреної війни російська армія втрачає основний козир – артилерію. І тепер РОВ мають катастрофічні для їхньої боєздатності втрати в техніці, основних бойових танках та бойових броньованих машинах, що змушує переходити на метод компенсації механізованих втрат більшою мобілізацією людського ресурсу. Але з артилерією у росіян справи трохи кращі, ніж з ОБТ і ББМ. Як-не-як, а СРСР був найбільшим у світі виробником і оператором артилерійських систем.
Дефіцит артилерії, до речі, почне гостро проявлятися у російських окупаційних військ якраз у 2025 році, але поки вони обходяться швидкою розконсервацією успадкованих від СРСР артсистем. Але в тому й річ, що в сучасній маневреній війні буксована гаубиця це більше тягар, ніж грізний засіб ураження.
За стабілізованими ЛБЗ, насамперед у зоні бойових дій в Україні, російська артилерія продовжує мати перевагу, у Курській області її ефективність падає на порядок.
Крім того, удари СОУ по арсеналах Головного ракетно-артилерійського управління МО РФ також внесли свої корективи в питання забезпечення артилерійських підрозділів боєкомплектом.
У результаті РОВ у Курській області змушені оперувати перевагою людського ресурсу та домінуванням тактичної авіації в повітрі, що застосовує КАБи. Але, знову-таки, в умовах маневреної війни КАБи не ефективні, так само як і буксована артилерія.
Так, стирати статичне місто в пил півторатонними бомбами і розкривати позиції на стабілізованій ЛБЗ – це одне, а ось бити по лісопосадці, де вже може не бути нікого, та ще й висока ймовірність промахнутися, – це зовсім інше.
Це одні з тих чинників, за якими курське угруповання, що багаторазово перевищує українське, не здатне показати якогось високого результату. Основні інструментарії, якими воно звикло користуватися для повзучого наступу, за умов маневреної війни не дієві.
Так, власне, до чого вся ця прелюдія?
Три проблеми 2025 року
Наступного року для Сил оборони України буде три основні проблеми, які необхідно вирішувати шляхом чергової адаптації тактики ведення бойових дій.
Перша проблема нам добре відома – це чисельна перевага ворога. Я про це неодноразово писав і говорив: РОВ готуються воювати у 2025-му саме людським ресурсом, що обумовлено виснаженням механізованої компоненти.
На третій рік повномасштабної війни втрати ОБТ та ББМ у окупаційних військ вийшли в категорію історично непоправних. Росія ніколи не зможе компенсувати втрати техніки, яких зазнала у війні проти України. Тому основний акцент робитиметься на людей. Але не лише.
Другою проблемою СОУ залишатиметься російська тактична авіація та планомірне вдосконалення універсального модуля планування та корекції (УМПК) для коригованих авіаційних бомб. Найбільшою загрозою може стати інтеграція реактивного двигуна до КАБ, що значно збільшить дальність їхнього застосування. У деяких випадках ці бомби будуть застосовуватися як заміна артилерії, що досить ефективно за стабілізованої лінії бойового зіткнення та по статичних цілях.
Третя проблема – артилерія – була, є і залишатиметься такою у 2025 році. Звичайно, переважно це буксована артилерія, причому ми вже бачимо не просто рідкісні, а унікальні радянські гаубиці й дивізійні гармати, які дістають із глибоких глибин арсеналів і центрів зберігання. Але поки вони можуть це робити, артсистеми продовжуватимуть вести вогонь.
Власне, люди, КАБи та артилерія – ось основні проблеми СОУ, які вони мають вирішувати у тактичному плані. І замислюватися про сценарії та методи рішення потрібно вже зараз, щоб не вийшло як із танком-ангаром…
Але всі ці проблеми такими є за наявності стабільної лінії боєзіткнення. А якщо вона зникає?
Нестабільна ЛБЗ та висновки
Як видно з Курської операції, за умов нестабільної лінії бойового зіткнення російські війська неспроможні повноцінно реалізувати свою кількісну перевагу, і навіть наявні (поки що у надлишку) засоби ураження. Із цього робимо цілком прозовий висновок… Якщо функціонал окупаційних військ обмежується саме стабільною ЛБЗ, то її необхідно дестабілізувати і ефект маневреної війни перенести на один із плацдармів в Україні.
Прорив ЛБЗ і вихід на другу чи навіть на третю лінію оборони цілком дозволяє створити таку хаотизацію у порядках противника. У цьому немає нічого нового в галузі військової науки, хоч і є своя специфіка, зумовлена можливостями супротивника. Те, у чому він сильний, можна повернути проти нього.
На жаль, влітку 2023 року повністю реалізувати такий сценарій не вдалося, – багато в чому тому, що стадія виснаження РОВ була недостатньою. Зараз ми виходимо саме на той етап війни, коли обмежені можливості ворога, навіть за його кількісної переваги, не дозволять йому підтримувати високий рівень наступальних дій, а також гранично обмежать оборонні можливості.
Зрозуміло, реалізувати такий план контрнаступу на тому чи іншому плацдармі можливо буде лише за повного технічного забезпечення сторони, що наступає. А, як відомо, переважно Сили оборони України залежні від постачання міжнародними партнерами відповідних інструментаріїв.
Тому можна довго обговорювати, можливий контрнаступ СОУ в 2025 році чи ні, але в результаті все впирається саме в питання забезпечення та наявності відповідної номенклатури інструментаріїв.
Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.
Ілюстративне фото з відкритих джерел
