Вісті з фронтів. 13.08.2024
Покровський та трохи Торецький напрямки.
Протягом кількох крайніх діб командування угрупування військ (УВ) противника “Центр” продовжувало докладати певних зусиль, аби досягнути поставлених перед собою цілей на обох напрямках. Зокрема:
– Передові підрозділи 41-ї загальновійськової армії противника (ймовірно, зі складу її 74-ї окремої мотострілецької бригади\омсбр), діючі по дирекції Північне – Торецьк, зуміли просунутися вздовж дороги Горлівка – Костянтинівка у центральній частині с. Північне, у бік “танка” (пам’ятний знак у вигляді постаменту з танком ИС-3), а також Центральної міської лікарні м. Торецьк та супермакету АТБ, але не на багато.
– В свою чергу, у смузі дії 132-ї омсбр 1-го армійського корпусу (АК) та 35-ї омсбр 41-ї ЗВА противника по напрямку Нью-Йорк – Неліпівка, очевидно, українські підрозділи поступово відійшли зі східної части Нью-Йорка, однак продовжують утримувати позиції в районі ставків.
Таким чином, очевидно, українське командування мінімізувало загрозу обходу та оточення своїх підрозділів, які раніше утримували позиції у східній частині с. Нью-Йорк і загалом східніше рубежу Неліпівка – Нью-Йорк.
– В свою чергу, по фланговому напрямку на Пантелеймонівку та Суху Балку 132-а омсбр противника мала просування мінімальне (по суті, у розмірі “півтори посадки”).
– На напрямку “головного удару” (смуга дії 2-ї ЗВА та 90-ї окремої танкової дивізії\отд) передові підрозділи противника хоча й проводили інтенсивні атакуючі\штурмові дії, але останній “успіх” мали лише 10.08. Та й то невеликий – передовим підрозділам 30-ї та 15-ї омсбр 2-ї ЗВА противника нарешті вдалося “завершити” захоплення с. Іванівка, взявши під контроль його західну частину.
Окрім цього, наразі противник намагається силами 27-ї мотострілецької дивізії\мсд 2-ї ЗВА та 114-ї омсбр 1-го АК ліквідувати все ще існуючий плацдарм ЗСУ на р. Вовча, розташований на її східному березі, південніше вже захопленої Новоселівки Першої, а також знову просунутися вздовж залізниці з рубежу Сергіївка – Желанне у західному напрямку в бік Новогродівки (найближча задача, очевидно, – вийти на рубіж Орлівка – Миколаївка).
У зв’язку з усім вищесказаним варто відзначити декілька факторів, що, очевидно, протягом кількох крайніх діб стали для російських військ досить жорсткою реальністю на Покровському напрямку:
– Очевидно, темпи просування противника знову почали падати (у смузі 30-ї та 15-ї омсбр він ще трохи просувається, але все повільніше й повільніше).
Наочне тому підтвердження – противник вже шосту добу веде бойові дії за с. Желанне на напрямку свого “головного удару”, але станом на вчора так і не спромігся взяти його під контроль ПОВНІСТЮ.
Окрім цього, протягом минулого тижня противник принаймні 4 рази здійснював масовані спроби пробитися у с. Гродівка (з боку с. Веселе), але так і не досягнув у цій справі суттєвого успіху.
Більше того, той факт, що у смузі дії 27-ї мсд та 90-ї отд все ще існує український плацдарм на східному березі р. Вовча, а підрозділи противника, судячи зі всього, щільно “застрягли” перед Карлівкою та Карлівським водосховищем, свідчить про те, що противник, очевидно, відчуває “якісь проблеми” з подальшим нарощуванням зусиль на цьому операційному напрямку.
– Ще один фактор – очевидне “провисання” суміжного флангу УВ “Центр” та УВ “Юг” (між 2-ю та 8-ю ЗВА противника). У цьому сенсі варто підкреслити, що подальше “витягування” (або, краще сказати, спроби витягування) свого “щупальця” у бік Покровська з одночасним провисанням його флангів може закінчитись для противника неприємною несподіванкою “флангового характеру”, хоча й цілком логічною та очевидною.
У цьому сенсі, звертає на себе увагу той факт, що хоча обидві армії УВ “Центр” (2-а та 41-а ЗВА) продовжують здійснювати активні спроби наступати, але ділянки та відтинки атакуючих\штурмових дій їх передових частин та підрозділів стали стрімко та відчутно звужуватись по фронту (тобто, падає їх розмах, при збереженні рівня їх інтенсивності).
Тепер, противник не може ОДНОЧАСНО вести масовані наступальні бої на двох напрямках (дирекціях), що розходяться, – на Воздвиженку та у районі Желанного. Причому у межах смуги навіть однієї армії – 2-ї ЗВА. Що, в свою чергу, явно свідчить про появу та загострення у нього потреби у ще більшій концентрації сил і засобів (а відповідно постійного та регулярного перегрупування частин і підрозділів внутри визначеного об’єднання та двох з’єднань).
Постійне перетаскування з місця на місце, з ділянки на ділянку й переформування більш-менш боєздатних батальйонів і штурмових рот, аби мати можливість підтримувати більш-менш високий темп і рівень інтенсивності своїх атак\штурмів, здатне “задовбати” будь-яке оперативно-тактичне угрупування військ. Навіть таке потужне як УВ “Центр”.
У їхніх діях починають виникати так звані тактичні та оперативні “паузи” (через необхідність постійно перегруповувати боєздатні підрозділи, придатні для атакуючих\шиурмових дій), з часом їх тривалість зростає, а кількість і перелік таких підрозділів скорочується, в свою чергу, періоди активації стають більш рідкими, поки не сходять на ніт.
І на останок, очевидне й важливе питання – чи наважиться російське командування “щось зняти” з цих двох напрямків, аби “разрешить курский кризис”?
Як на мене, поки не наважиться.
Допоки російське командування буде вважати, що воно здатне ОДНОЧАСНО “преодолевать курский кризис” і вести наступ, наприклад, у бік Покровська, воно буде це робити (або принаймні тягнути з цим “до останнього”).
Цілком можливо, що ми побачимо “поступове звуження” обсягу та розмаху змісту всього стратегічного літньо-осіннього наступу росіян.
Спочатку “відваляться” допоміжні та другорядні напрямки штибу Времіївського чи Курахівського, потім припиняться наступальні судоми противника на більш важливих штибу Куп’янського чи Харківського, й самим останнім припиниться наступальний онанізм росіян на основних, “головних” операційних напрямках – Покровському, Краматорському.
Тому хоча наступальна операція ЗСУ у Курській області ри-фи й має суттєві перспективи щодо “витягування” резервів противника, причому навіть, стратегічного рівня (якщо, звісно, вони ще залишились у нього, в чому я сильно сумніваюсь), але припинення російського наступу найближчим часом скрізь і зразу я би НЕ очікував.
Саме для такого розвитку подій на Курському операційному напрямку повинна статися дійсно катастрофа для росіян принаймні оперативного рівня з чіткою перспективою розростання до стратегічного.
Ось у такому разі вони дійсно почнуть витягувати війська з інших операційних напрямків, наплював на якісь маловідомі хутори та села у Донецькій, Луганській чи Харківській областях.
* * *
Кремлівське муйло спрямувало “на Курщину” свого кореша з “чрезвычайными полномочиями по координации” на прізвище Дюмін із “моЦним” фсошно-гебешним минулим.
Мене завжди розчулювала оця властивість рАсеянського режиму створювати поза рамками вже існуючої системи управління різноманітні комісарсько-надзвичайні надбудови нібито для підвищення рівня ефективності управління.
Але насправді всі ці “особисті представники”, “спецчиновники”, “полномочні представники”, “надзвичайні комітети” з правами локально-тимчасового диктатора зазвичай лише гробили справу, заводячи все у глухий кут.
Ця сталинська традиція з його мехлісівскими розстрілами на місці “кого попало”, очевидно, й на цей раз виллється виключно у виконання функції “дамоклова меча”.
Чекісти взагалі координувати багаторівневу й різнорідну складну систему, в принципі, не вміють, та й взагалі управляти ефективно чимось і кимось вони вміють дуже погано.
А ось шукати шпигунів, зрадників і взагалі “призначати винних” вміють прекрасно. Думаю, месьє Дюмін саме з цього й почне “на Курщині”, аби “навести порядок”.
Для й так вже заляканих до гикавки тамтешніх російських представників адміністративно-цивільної та воєнної влади прибуття цього “спецпосланника” виллється у справжнє цунамі. Що цілком може паралізувати будь-які їхні адекватні дії по “реакції на ситуацію”. Що, власне, нам і потрібно.
