Переживемо

Дорога латана-перелатана, вітається з автівкою то світлими плямами старого асфальту, то свіжими, темними, які закрили собою вчорашні ями. Сонце сліпить очі, кілометр за кілометром, і за обрієм видніється стовп чорного диму після прильоту. Його зранку намагаються загасити, але вже скоро вечір, а він досі підіймається в синє-синє небо…

Переживемо. Не вчора народилися.

Я знаю, що не можна знімати прильоти для того, щоб потім кудись викладати. Але рука тягнеться за телефоном, щоб зберегти пам’ять про це пекло – для чого?.. Для себе. Для того, щоб прожити своє життя в усвідомленому відторгненні. Чітко розуміючи, хто тобі друг, а хто тобі ворог. Споконвічний.

Переживемо. Ворога переживемо.

Як здорова тілом та душею людина обганяє на дистанції того, хто власноруч занапастив своє життя. Вони слабкі, бо не навчилися бачити свої перспективи. А вони, ті перспективи, жахливі. Попри те, що агонія їх буде довгою і розтягнеться навіть не на роки – на десятиліття.

Але переживемо. Ми – здорові. Вони – хворі.

Стовп диму досі підіймається в небо, наче маяк, на який орієнтуєшся, долаючи кілометри. І хтось напише: “Не чекай, бо я їду на війну. Мене вб’ють, і що тоді?.. No hope – no fear…”. На що можна відповісти так само: “Ну, тоді й ти не очікуй, бо поки повернешся, мене може не стати…”.

Але переживемо. Не на тих вони напали.

Вчора повернулася з району, куди через годину завітала ракета. Хвиля така, що докотилася до передмістя. Пишу знайомим: “Ви в порядку?”. “Так, це поряд з нами. Ми – в нормі”.

Буденно так, оговтавшись від стресу. І щось всередині, всупереч здоровому глузду, штовхає їхати туди знову. А пам’ятаєте старі голлівудські фільми, бойовики? Точно, “Термінатор”. Його вбиваєш, а він, зараза, невбиваємий. Звідкись бере сили, відновлюється та йде далі.

О, так.
Переживемо.

Найкраще, що я читала останніми днями, висловила харківська працівниця коммунальної служби: “Є розчарування, що прилітає щодня. Але ми – оптимісти. Приїхали сьогодні дружно, поприбираємо тут, і поїдемо на ще одне влучання… Не падайте духом… Все буде добре…”.

Пані Надіє, сьогодні теж приліт. В Шевченківському районі. У вас знову багато роботи…

Переживемо.
Переживемо ж?..

Фото: Сергій Коровайний