Священнождунство
Мене як суспільствознавця за фахом цікавить мотивація людей. Дуже цікавий випадок – священництво УПЦ мп.
Уже ж їхня материнська контора і священну війну Україні проголосила, і молиться за убивства українців (зокрема і священників УПЦ мп, які під руку потрапляють), і відчекрижила доходні приходи на тимчасово окупованих територіях.
І все одно більшість із священників мп не поспішає залишати цю організацію. Лише близько чверті громад, які переходять із мп до ПЦУ, переходять разом із священником.
Звісно, не бракує пояснень і щодо матеріальних вигод, і тиску, і задавнених образ чи просто звички. Але всі ці аргументи – питання мотивації священноначалія і авторитетних отців, які здатні переконувати і вести за собою інших.
Що тримає в московській церкві їх? Адже більшість їх свідомі правди. Грамота московського патріарха Алєксія, яку вони залишили у зміненому статуті, не залишає простору для маневру.
Церковна організація, зʼєднана зі світовим Православʼям через рпц, є частиною рпц. «Структурним подраздєлєнієм», говорячи мовою статуту рпц. Ієрархи і авторитетні священники рпц не можуть цього не знати. Але продовжують лукавити.
Хтось напряму повʼязав долю з москвою. І чекає, поки кремлівський біс прийде їм на допомогу. Наприклад, витисне з України повернення привілеїв московській церкві як умову до «перемирʼя». Як уже ледь не трапилось у Стамбулі в березні 2022-го. Тоді від цього врятували ЗСУ, які поставили північне угрупування росіян у безвихідь і змусили до втечі. А відкриті злочини Бучі і інших замучених міст зробили «перемирʼя» неможливим.
Хтось чекає, що влада, втрачаючи рейтинг, шукатиме підтримки серед «ждунів» у суспільстві. Певну надію їм дає тяганина з ухваленням закону про заборону рпц, – схоже, для влади цей аргумент таки існує.
Хтось сподівається на гроші новинських і дорого оплачену брехню, яку лобісти ллють у вуха західних політиків.
А хтось марить просто про нездійсненне, – що Вселенський Патріарх зглянеться на їхню печаль і традицію особистої неприязні до ПЦУ та дарує їм екзархат у купі з ставропігією. Про це ж достеменно казав знайомий сусіда старшого помічника молодшого паламаря близ Фанару.
Все це – нездійсненно. Але все це, і кожне окремо, і чимало іншого, – стримує від єдиної можливої чесної позиції. Зректися москви і вести діалог про обʼєднання з ПЦУ. Історичних прикладів не бракує. Була б воля.
А волю треба стимулювати. Зокрема, і законодавчо. Інакше «структурноє подраздєлєніє» московської церкви і далі проклинатиме захисників України й ждатиме торжества її ворогів.
