Що відбувається з військовим рекрутингом, і як не дати його зруйнувати

Здавалося б, нікому не треба пояснювати, наскільки в умовах гострої нестачі людей в армії важливий військовий рекрутинг.

Звичайно, рекрутинг не може повністю замінити мобілізацію. Але перекрити в такий спосіб частину потреб збройних сил у людях цілком реально.

Причому якість кадрового поповнення через рекрутинг значно вища, ніж через мобілізацію. Адже військовий підрозділ підбирає собі саме того фахівця, який потрібен, а не кого пришлють. З іншого боку, й людина, яка подається на конкретну вакансію в конкретну частину, може значно краще реалізувати в армії свої вміння та здібності.

Крім того (і це дуже важливо), рекрутинг створює здорову конкуренцію між підрозділами. Якщо до одних підрозділів і командирів люди хочуть іти, а до інших – ні, це привід замислитися, що не так з цими другими, і виправляти ситуацію.

Здавалося, в міноборони й генштабі усвідомили важливість рекрутингу, останні кілька місяців він стабільно набирав обертів. Почали відкриватися рекрутингові центри, до процесу долучилися чотири онлайн-платформи з пошуку роботи. Понад 1200 підрозділів розмістили тисячі вакансій, на які подалися десятки тисяч бажаючих.

Але є в рекрутингу один важливий момент, на якому тримається довіра до нього: якщо людина підійшла військовій частині і отримала від неї лист-відношення, то після ТЦК або навчального центру людина має гарантовано потрапити саме на ту посаду і в ту частину, яка її рекрутувала.

Створення умов, за яких людину не можуть обдурити, відправивши куди завгодно, – одна з ключових передумов успішного розвитку рекрутингу. І процес рухався в правильному напрямку, відношення, здавалося б, запрацювали, принаймні в більшості випадків.

Та нещодавно генштаб змінив правила, визначивши список із кількох десятків підрозділів так званого пріоритетного комплектування, і лише для цих підрозділів відношення мають працювати гарантовано. Цей список секретний і змінюється, і люди, подаючись на вакансію, не знають, чи обрана ними частина належить до пріоритетних. А якщо не належить, із ТЦК чи навчального центру солдата можуть відправити куди завгодно.

Пояснення цього рішення просте: генштабу не подобається, що, наприклад, у Третій штурмовій бригаді чи «Вовках да Вінчі» не бракує бажаючих, а до багатьох інших частин, які потребують поповнення, не хочуть йти. Тому, мовляв, треба «тимчасово» гребти всіх рекрутів куди нам потрібно, а колись пізніше поширимо обов’язкову дію відношень на решту частин.

Ця логіка – хибна і шкідлива, бо вбиває довіру до рекрутингу, мотивацію і вже згадану здорову конкуренцію. Зруйнувати все через нестримне бажання діяти виключно совєтськими методами – легко, а відновити зруйновану довіру і мотивацію буде дуже важко.

Сьогодні оборонний комітет парламенту має, серед іншого, розглянути поправку 1197 до законопроєкту про мобілізацію, співавтором якої я є, і яка гарантує відправку людей саме в ті підрозділи, до яких вони рекрутуються.

Як видно з проєкту таблиці до другого читання, комітет планує відхилити цю поправку, що, на мою думку, було б непоправною помилкою.

Аргументи, що, мовляв, усі підуть лише у популярні або в тилові частини, не витримують критики. Адже будь-яка частина набирає людей лише на вакантні посади, які все одно потрібно заповнити, – чи через рекрутинг, чи через мобілізацію. Частина набирає саме потрібних їй кваліфікованих і мотивованих людей. А для того, щоб заповнити решту вакансій в армії, якраз й існує мобілізація.

Щоб врятувати і масштабувати рекрутинг треба зробити насамперед дві речі.

По-перше, комітет має врахувати поправку 1197 до законопроєкту про мобілізацію, захистивши рекрутинг на законодавчому рівні.

По-друге, генштаб і міноборони самі мають невідкладно, не чекаючи ухвалення нового закону, гарантувати можливість людям рекрутуватися в ті частини, які вони обрали і які потребують саме цих людей.

Колаж: АрміяInform