Нотатки на полях життя. 30.12.2023

В моє місто не прилітає. Колись, на початку вторгнення, прилетіла пара вундервафлєй, зруйнувала якісь сараї, але зараз вже нє.

* * *

У мене доці в Дніпрі і в Києві. То ж я все відчуваю на собі. Краще б на мене летіло.

* * *

Так от: я не боюсь. І я не ненавиджу. Я їх розлюднив для себе особисто, і ніякий агітпроп тут нічого не зробить вже. Я ще й дітей навчу. І онуків. І це не етнічна ознака, нє. Там і етнічних українців дофіга.

* * *

Там вивели спосіб робити з людей сіру хвилю сарани. З усяких людей. На декому це не спрацьовує, ні. Але на більшість – так. Ось, наприклад, на моїх однокласників і однокашників, що зараз там, спрацювало. На полтавців, що там от. На українців.

* * *

Коли ми прийдемо туди (а ми прийдемо хоч у якому складі, хоч в частинах НАТО, хоч в частинах миротворців, неважливо), там буде стояти наш дезінсектор проти хвилі їхньої сірої сарани. Може, там хтось і прийде назад до людської подоби. Думаю, там і зараз є такі. Певен, є.

* * *

Але ми прийдемо. Це неминуче.

* * *

Воюють не території, не мапи, не квадратні кілометри. Не широти і не довжини, не кордони на мапах. Воюють люди. Нога піхотинця. Чобот у багнюці.

* * *

Їх не в сто разів більше. Вони смертні. У них є кінечний ресурс всього. У них є заводи, що можна нищити, є бази і склади, що можна палити. Їх ресурси в їх землі без західних технологій – ніщо. Я знаю, я сам в нафтогазовій сфері 30 років.

* * *

Вони на межі, а деінде – наближаються до неї, а деінде – вже її перейшли. Їх розкусила Цивілізація, їм возить снаряди сєвєрна, блять, корєя.

* * *

Наша задача – їх добити, і у нас вибору нема. Вони здоланні, і вони вже… а, головне: ми їх можемо вбивати, і вбиваємо. Дай нам Боже сил, ми їх всіх, хто сюди прийшов.

* * *

Не бійтесь.

Ілюстрація: Stanislav Topchii “Пес Сірко”