Системна відповідь електорату на загрози

Не варто дивуватись росту крайніх правих і крайніх лівих настроїв в Європі. Під час воєн та викликів внутрішній безпеці радикалізація є логічним явищем, – перша половина минулого століття тому доказ. Інша справа – що з цим робити?

Вибори у Нідерландах, де перше місце посіла крайня права партія, ріст популярності полярних радикалів із обох боків у Німеччині, ріст Ле Пен у Франції та Трампа в США, результат виборів у Словаччині і стійка влада Орбана в Угорщині – все це системна відповідь громадян на загрози.

Центристські партії правого і лівого штибу виявились занадто вайлуватими і нерішучими в очах великої кількості власних виборців, які бояться розповсюдження війни на їхній спокійний світ через агресію рф і потенційні антиєвропейські бунти мігрантів-мусульман внаслідок справедливої підтримки Ізраїля їхніми урядами. Тому вони шукають захист у тих, хто має жорстку риторику про майбутні жорсткі заходи. Настрої, які у толерантному суспільстві приховували, яких треба було соромитися, вириваються назовні у голосах.

Тож, що з цим робити? Якщо процес неможливо подолати, його треба очолити або розвернути в правильному напрямку. Найголовніше в цій ситуації технічно і технологічно правильно донести до переляканих війною європейських і невдоволених витратами американських виборців правильні тези про невідворотність поширення війни і на них у разі відмови урядів від підтримки боротьби проти російського імперіалізму. Вартість цього проекту не перевищила би вартості витрат на «єдиний марафон». Але для цього треба думати про державні інтереси України, а не власні в Україні. Тому європейський і американський electoral turmoil наразі стає загрозою, а не можливістю.

На фото: Герт Вілдерс, лідер ультраправої PVV Нідерландів