«Богдана» в серії
Без перебільшення, чудове фото – дві САУ “Богдана” з бронекапсулою на новому шасі від “Татри” на фронті.
Наш Caesar на мінімалках, поки не освоїмо автомат заряджання.
Це означає, що ми подолали частину дитячих хвороб та вийшли, як мінімум, на передсерійне виробництво.
Подвійна перемога, що це Краматорський завод важкого верстатобудування – підприємство, яке перебуває в зоні прильотів, проте змогло. Це велика важка робота, яку не видно.
Скільки можна було б заощадити крові піхоті, якби хоч кілька дивізіонів встигли перед війною. Але, що зроблено те зроблено, на превеликий мій жаль.
Два роки судів Краматорського заводу з МО перед війною – це сюр, як він є.
Навіть без автомата заряджання і з дитячими хворобами по шасі, “Богдана” може вести вогонь на 42 км і перестрілює більшість САУ супротивника, що стоять на озброєнні у Росії.
Безумовно “Мсту-С” і не поступається “Коаліції”, яку здають у штучних кількостях.
Щонайменше п’ять САУ у строю – одна з чимось схожим на досилач на святі артилеристів, дві на лінії фронту без досилача, дві експериментальні на шасі МАЗ-6317.
Тобто, серія можливо вже понад п’ять машин – це лише те, що засвітилося у медіа.
Добре – зберегли компетенції, людей та виробництво у важкій ситуації.
Як я й казав неодноразово – аби вразити завод недостатньо кілька ракет на тиждень. Потрібні тонни чавуну.
А через 19 місяців у противника не виходить працювати по оперативному та стратегічному тилу.
Що дає нам час на організацію в тилу виробництва, тому коли представники РНБО кажуть, що ми можемо призвати людину, якщо нам не вистачає фахівців, наприклад, в Одесі, виникає лише одне питання.
Тож можемо, а це ще не зроблено за 19 місяців?
Проте ми можемо запустити виробництво стволів завдовжки 52 калібра – це складна технологічна операція, доступна небагатьом країнам навіть у Європі.
Можемо здійснити викруткову збірку шасі та гармати – під ракетними ударами супротивника, зберігаючи секретність і, швидше за все, децентралізуючи виробництва на невеликі ланки на різних майданчиках.
Виробляємо невеликі передсерійні партії снарядів 155 мм, хоча потрібно набагато більше.
На тлі того, що всі чотири підприємства в ЄС забиті замовленнями до 2028-2030 року, а обіцяний мільйон снарядів, можливо, встигнуть до весни. Очевидно, потрібно більше 155 мм снарядів власного виробництва.
Tatra 815-7 хороша машина, перевірена війною, як шасі “Нептуна”, – бронювання тримає великі уламки, днище – шестикілограмову. Гарний запас ходу – 750 км.
Попри те, що Данія віддала нам усі свої САУ, 8 САУ Archer передала Швеція, а Франція нарощує виробництво “Цезарів” з 4 до 8 одиниць на місяць, все це йде в Сили оборони як у суху землю.
На сьогодні у нас у строю 46 тільки “Цезарів”, десятки “Крабів”, німецьких PzH 2000 – це все артилерія корпусного рівня, що забезпечує нам стратегічну перевагу перед ворогом. Ще більше сотні САУ – в роботі на німецьких заводах.
Противник, розуміючи, що ми перестрілюємо його в дальності, а також отримуємо цілевказання від розвідки партнерів і своїх дронів, намагається вижити.
Будує купольний РЕБ, розподіляє одиночні гармати, щоб працювати по одній цілі, ховається в забудові, працює на викочуванні з базового табору, масово використовує застарілі Д-20, Д-1 як витратний матеріал – він не хоче перетворюватися просто на мішень.
В останньому наступі під Авдіївкою нам не вдалося заткнути артпідготовку військ РФ – попри високоточні снаряди, використання HIMARS як КББ, кілька днів нам прилітало – і сильно.
І досі в секторі гримить канонада – тобто незважаючи на всі РЛС проти артилерії, сотні дронів, росіяни зберігають здатність працювати стволкою.
Тому це оперативно і стратегічно важливий момент – зберігати відрив у технологіях, мати змогу будувати стволи завдовжки 52 калібра та не залежати від імпорту.
З механізацією заряджання чи без, на будь-яких шасі – на сьогодні внутрішнє виробництво САУ (і в перспективі гармат, що буксируються) калібру НАТО життєво важливе.
Закривати втрати, небойовий ремонт, знос стволів тощо, не чекаючи політичних рішень партнерів.
Тил має працювати, працювати так само, як працює фронт: війна – це змагання економік сторін.
Позиційний глухий кут Першої світової мав свої причини, і його непросто було подолати навіть за допомогою танків, мільйонів снарядів і газу.
Зараз це не кулемети, ДОТИ та колючки, а дрони, ПТРК третього покоління, камери та супутники.
Проте причини одні й ті самі – поки що немає винищувача дронів, немає необхідного тоннажу снарядів на кілометр або тисяч високоточних снарядів, а виробництво раскочегариться довго, немає адекватних ситуації технологій, щоб прорвати дистанційне мінування, FPV як ПТРК і т.д.
Але вихід із позиційного глухого кута знайдемо.
До того ми маємо живий приклад – євреї відселили з прикордонної смуги, де сильно було розвинене сільське господарство, 200 тисяч людей.
200 тисяч людей – для них дуже серйозні цифри.
Не розповідали чому не можна і як це позначиться на громадській думці – виселили до шкіл та спортзалів.
Це були не біженці з зони бойових дій, як у нас, а превентивне виселення. І нам би не завадило, наприклад, на Сумщині, де через день прилітають снаряди та КАБ?
Виробництво САУ потрібно інтенсифікувати, ВПК розвивати, вибір між тим, тримати посадку під Кліщіївкою чи точити стволи за адекватну зарплату має бути.
Важка війна триває і кожен день – це поневіряння сотень тисяч людей, жертви сотень.
Велика перемога, що нарешті вітчизняна САУ в серії, та нам все ще потрібно робити більше.
Фото на заставці: САУ “Богдана”. Командування Об’єднаних Сил ЗС України
